Надя б’є себе по чолі:
- Ясно! Це її колишній учень!
- Точно. Колишній учень. Бо хто ж іще?
- Вікторе, я хотіла вам зізнатися в дечому.
- Будьте обережні, Антоніно Василівно, - він лукаво мружиться.
- Пам’ятаєте, ви запитали мене, чого я сама. Тоді я вам збрехала.
- Я не сумнівався.
- Не знаю, чи ви зрозумієте. Я просто… я була занадто романтична, щоб прийняти земну любов.
Вальс закінчився. Віктор підводить Антоніну Василівну до гурту старих бабів.
- Антоніна, познаком нас зі своїм кавалєром! - щебече Надя. - Це, як ми поняли, твій колишній учень, да?
Антоніна Василівна всміхається.
- Ні, Надєжда. Це не мій учень. Познайомся. Це Віктор.
Limax maximus (слимак)
Марта Богданівна нічого в житті так не боїться, як слимаків. От є такі люди, які з невідомих причин бояться чогось зовсім не страшного. Ці люди нічого собі не пояснюють, не намагаються зі своїм страхом боротися - а просто бояться. Послідовно і щиро. Інші сміятимуться з такого. Пройдуть повз, навіть не помітивши крихітну слизьку істотку, схожу на розведений у бульйоні желатин. Ще інші, не довго думаючи, розтолочать слимака підошвою черевика, а потім витруть підошву об молоденьку зелену траву де-небудь на найближчому газоні.
Але Марта Богданівна - ні. Якби вона побачила на своєму шляху слимака, то відразу утратила б свідомість. Або заверещала б спочатку. Так голосно й істерично, що навіть архангели на небесах від переляку задрижать.
І знаєте, Марті Богданівні до лиця її панічний страх слимаків.
У своїх уже доволі поважних літах Марта Богданівна виглядає на витончену елегантну баронесу початку XIX століття. Довжелезна коса попелястого кольору із вплетеною червоною стрічкою. Стримано розкішний костюм «піджак-спідниця». Білосніжна блуза з рюшами. І незмінні масивні коралі з червоного намиста на пишних грудях.
Марта Богданівна викладає в університеті ділове мовлення. Вона вся така одухотворено піднесена. Кожна друга її фраза - це цитата з українських поетів-шістдесятників. Кожна третя - із Черчілля, кожна четверта - із Сенеки. Марта Богданівна знає, що таке людська гідність і людський обов’язок. Якби хтось не дай боже спитав її, чи варто жертвувати особистим щастям заради щастя народу, то Марта Богданівна без вагань відповіла б, що варто. Вона переконає вас померти за Україну протягом сорока хвилин, і тоді, коли ви будете вмирати, Марта Богданівна з колегами по кафедрі наминатиме кремове тістечко «пеньок» у кав’ярні через дорогу від університету.
Чоловік Марти Богданівни Анатолій Іванович - завідувач кафедри фізкультури. Можна було б сказати, що вони зовсім не пасують одне одному. Вона - філолог, він - легкоатлет. Але Марта Богданівна страшенно любить свого чоловіка. Можливо, тому, що той ніколи їй не перечить. Марта Богданівна розповідає чоловікові все до найменшої дрібниці, усе, що вона почула, відчула і усвідомила протягом дня, а Анатолій Іванович тільки чухає своє округле черевце колишнього спортсмена і каже: «Ти в мене така молодець!» І дійсно молодець, молодець! Марта Богданівна в цьому не сумнівається.
Поруч з ним вона почуває себе захищеною. Хоч Анатолій Іванович усього лишень легкоатлет, усе одно силач. Марта Богданівна любить обмацувати його біцепси на руках і ногах і казати: «Силач! Справжній мужчина!»
Анатолій Іванович - зразковий чоловік. Якби ви раптом виявилися студенткою Марти Богданівни і, опинившись у тяжкій життєвій ситуації, прийшли до неї за порадою, то почули б романтичну історію їхньої любові. Анатолій Іванович у прямому розумінні вкрав Марту Богданівну з-під вінця. Він прийшов і сказав Марті Богданівні: «Ти не можеш вийти заміж за іншого, бо я тебе кохаю!» Марта Богданівна опиралась, зчинила галас, навіть до крові роздряпала Анатолію Івановичу обличчя, а він перекинув її через плече і відніс до себе додому. Марта Богданівна сказала б вам: «Отаким має бути справжній чоловік. Свавільним і сильним. І ви підкоритеся його волі, бо це приємно. Так, жінці приємно, коли заради неї чоловік звертає гори!» А потім, коли ви подумки зіставлятимете свого горе-обранця з чоловічим еталоном Марти Богданівни, вона додасть насамкінець стишеним голосом: «Але справжня любов - це коли ти можеш без нього обійтися».
Автор цього шедевра афористики поки залишається нез’ясованим.
Ось вони - всезагальний предмет заздрощів - повертаються парковою алейкою з університету додому. Попід ручку. Марта Богданівна без упину щось теркоче дзвінким упевненим голосом. Анатолій Іванович, блаженно роззираючись довкола, ніжно погладжує дружині долоню.