Минає хвилина-дві. Із сусідньої кімнати виходить високий кремезний чоловік. Це Психіатр. Ти не дивишся на нього. Тобі немає до Психіатра ніякого діла.
Він мовчки ставить перед тобою замовлення і зникає туди, звідки з’явився. Ти швидко поглинаєш горілку, ковтаєш бутерброд, якщо є, і йдеш геть, залишивши на столі заборговані гроші.
Горілка «У психіатра» вдвічі дешевша, ніж в офіційних забігайлівках. Бутерброд з ковбасою взагалі безкоштовний. Але Пазьо ніколи там не був.
Усе-таки, думає він, дивно, що на сходах ще не траплялося летальних випадків. Сходами вдень і вночі марширують сотні алкоголіків, а з алкоголіками часто щось стається. Дивно.
Пазьо заходить у центральний гастроном, що знаходиться зовсім поруч, за кількадесят метрів від дому. Відразу звертає до кондитерського відділу. Вистоює невелику чергу і каже знервованій підстаркуватій продавщиці:
- Кілограм шоколадних цукерок, будь ласка.
- Яких саме?! - нервується продавщиця.
Пазьо збентежений. Він не може так зразу сказати, яких саме.
- А які у вас є?
- Чоловіче добрий! У мене тридцять видів шоколадних цукерок!
- А «Ромашка» є?
- Є.
- Тоді дайте «Ромашки».
- Кілограм? - ще більш нервово уточнює продавщиця.
- Так. Нехай буде. Кілограм «Ромашки», будь ласка.
Вони приходять рівно о п’ятій вечора. Три елегантні дами бальзаківського віку. Це хороші Фанині подруги. Вони товпляться в коридорі, а Фаня люб’язно припрошує не роззуватися.
- Проходьте відразу у вітальню, - каже Фаня. - Проходьте.
- Ох, - щебече одна з дам, - там такі страшні сходи! Такі брудні і головне - такі стрімкі! Ми мало на них не повбивалися.
- Так, - каже Фаня, - сходи справді небезпечні. Знаєте, старий будинок. Австрійський, мабуть. Ми збираємося продавати цю квартиру, але до справи ніяк не доходить. Усе часу не вистачає.
- Квартира дорожезна має бути. У самому центрі.
- Тисяч сто, - підтакує Фаня. - А може, навіть двісті.
Дами чимчикують у вітальню. Вони поводяться якось дивно. Фаня все помічає. Здається, ніби дами бояться доторкнутися до чогось, щоб не забруднитися. Щоб не підчепити смертельну інфекційну хворобу.
- Будете чай? А може, коньяк? У мене є добрий коньяк.
- Ні-ні. Ми ненадовго, - одноголосно щебечуть дами. - Ти ж знаєш, ми прийшли подивитися на колекцію!
- Ага, так. Колекція.
Фаня зі спритністю фокусника відхиляє фіранку на вікні.
- Дивіться!
На підвіконнику в рядок повискладувані горщечки з кактусами. Це Фанина колекція. Її гордість. Вона збирає кактуси вже два роки. Купує їх у спеціалізованих магазинах, пересаджує в спеціальний кактусовий ґрунт і складає рядочком на підвіконник. Влітку Фаня переносить колекцію на балкон, щоб кактуси грілися на сонечку. Підливає їх дощовою водою. Словом, дбає за ними.
- Яка краса! - вигукують дами і схиляються над кактусами. - Ти так часто розповідала про них, що ми не могли не прийти і не побачити це чудо. Кактуси прекрасні. Вони цвітуть?
- Ще ні. Вони молоденькі. Мають максимум по два роки, - Фаня сама розквітає від гордощів. - Але коли зацвітуть, я вам обов’язково покажу.
Дами вовтузяться біля кактусів, час до часу видаючи захоплені спостереження. Фаня, у довгій футболці і домашніх тапках, стоїть біля телевізора, пишна як пава. Її кактусів ще ніхто зі сторонніх не бачив. А Фаня дійсно ними пишається. Є чим. Знав би хтось, скільки з кактусами клопоту! І вони такі колючі! Фаня пересаджує їх у шкіряних зимових рукавицях, але все одно примудряється кілька разів уколотися. Уколи кактусів неймовірно болючі. Потім уражена шкіра може ще довго-довго червоніти, свербіти, підпухати. З іншого боку, кактуси - це також і душевний біль. З десятьох - третина гине. Спочатку кактус надовго завмирає, потім темніє знизу і врешті покривається густою смердючою пліснявою. Пліснява означає, що кактус зогнив.
Трупики мертвих кактусів Фаня акуратно завиває в целофан і вночі ритуально хоронить їх на квітковій клумбі біля міської ратуші.
Раптом одна з дам, та, що дотепер говорила найменше, із несподіваним знанням справи каже до Фані:
- Люба, мені здається, усі твої кактуси уражені мучнистим черв’ячком.
- Де?! - Фаня з жахом кидається до підвіконника.
- Ось подивися - на кожному такий білий наліт. Мені здається, це мучнистий черв’ячок - найбільший ворог кактусів.
Фаня прикидається, ніби розглядає кактуси, а потім спокійно відповідає: