Публіка - ці старші дядьки і тьотьки, у яких сьогодні було свято, якийсь там день солідарності трудящих, наприклад, спочатку співчували Фані, робили вигляд, що навіть не помітили чогось такого. Ну, трохи задовгий музичний вступ. Але нічого, дитинко, давай, співай, ми із задоволенням тебе послухаємо, ми ж спеціально сюди прийшли, щоб тебе послухати, ти така талановита маленька дівчинка, на тебе чекає професійна сцена. Потім публіка одностайно, по-змовницьки заусміхалася. Широко і щиро. Не допомагало. Фаня сиділа на стільчику і вишивала.
Коли минуло з десяток безрезультатних вступів, глядачі почали йорзатися на своїх кріслах, і їх, цих дядьків з тьотьками, можна зрозуміти. Їм було незручно за Фаню. За те, що вона так осоромилася - не може й одного слова пікнути, пропищати чи заверещати врешті. Нехай співає або нехай іде зі сцени. О боже! Зробіть щось із цією тупою дитиною.
Учителька кінець кінцем взяла Фаню за руку і повела назад у крихітну тісну кімнатку. По дорозі Фаня дуже голосно, так, що почув увесь зал, сказала:
- А я добре вишивала, правда? Я вмію вишивати. Мене бабця навчила.
Публіка зайшлася страшним гомеричним реготом.
- Так, ти добре вишивала. Не забудь віддати дівчинці її сорочку.
З мене завжди всі сміялися, думає Фаня, і це був тільки початок. Найгірше - я ніколи не розуміла, що з мене сміються.
Розпашілий Пазьо влітає до вітальні і збуджено кричить:
- Фанцю, це сталося! Летальний випадок! На наших сходах!
Фаня спокійно скидає свої кактуси в сміттєве відро. Один за одним. Разом із горщиками.
- Якийсь чоловік упав зі сходів, - продовжує Пазьо, ніби нічого не помічає. - Лежить мертвий на першому поверсі. Напевно, алкоголік. Клієнт Психіатра. Я завжди знав, що подібне мусить рано чи пізно статися. Ці сходи дуже небезпечні.
На підвіконнику не залишилося жодного кактуса. Усі вони помістилися в одному сміттєвому відрі.
- Міліція приїхала. І карета швидкої допомоги. Може, зараз будуть допитувати Психіатра. Може, Психіатр спеціально зіштовхнув нещасного зі сходів? Може, алкоголік не мав чим розрахуватися за горілку, і Психіатр його скинув зі сходів, га? Як думаєш?
Вони прийшли, думає Фаня, бо хотіли з мене посміятися. Їм не потрібні були мої кактуси. Просто це дуже смішно, коли хтось безперервно триндикає про кактуси. Збирає кактуси. Дбає за ними, як за маленькими дітьми. От вони і прийшли подивитися на комедію зблизька.
- Пазь, - каже Фаня, - винеси, будь ласка, сміття. Уже повне відро назбиралося. І на сходах, прошу, будь обережний.
Фаня тихенько, в одній довгій футболці і домашніх тапках, крадеться темним коридором. У кінці коридору тьмяне миготливе світло. Фаня йде на світло. Опиняється в приміщенні, схожому на гуртожитську кухню. Смердить громадським туалетом, але гидкий запах Фаню не відлякає.
Фаня підходить до одинокого, не надто прибраного стола і змітає з нього крихти чорного хліба. Чекає. У сусідній кімнаті чути дзенькіт - хтось вовтузиться з келишками.
У сутінках з’являється кремезний незнайомий чолов’яга. Він схожий на привида. Ні, він схожий на справжнього американського індіанця, думає Фаня. Фані лячно.
Психіатр ставить на стіл келишок з прозорою рідиною і мініатюрний бутерброд.
- Дякую, - каже Фаня.
Психіатр не відповідає. Розчиняється в мороці.
Фаня перекладає келишок з руки в руку, крутить ним по столі, принюхується. Вона ніколи досі не випивала стільки горілки. Тут цілих сто грамів.
- З мене всі сміються, - шепоче Фаня, але Психіатр точно її чує, - я посміховисько. Я свиня.
- Пані, - долинає із сусідньої кімнати, - із свиней не сміються. Свиней їдять.
У центрі міста людно і по святковому затишно. Фаня з Пазьом сидять на лавочці і лузають соняшникове насіння.
- Як твої подруги? - питає Пазьо. - Ти з ними бачилася?
- Так. Вони запрошують мене в п’ятницю на річку позагорати.
- І ти підеш?
- Ще не вирішила остаточно, але, напевно, піду.
- Подивися, що там? - Пазьо вказує на незрозуміле скупчення народу біля входу в ратушу. - Скільки людей. Там щось сталося.
- Ти маніяк, - сміється Фаня, - ти маніакально любиш, коли щось стається, особливо коли стається щось страшне.
- Так. Я такий. Ну і що? Ходімо подивимося.
Пазьо біжить до ратуші, а Фаня ліниво йде слідом за ним.
Гурт роззявлених ротів щільно обступив квіткову клумбу.
- Дайте дорогу! - кричить Пазьо. - Дайте подивитися! Ми журналісти!
Натовп розступається. На клумбі колом висаджені Фанині кактуси. Усі до одного зацвіли. Високий кремезний чолов’яга, одягнений у чудернацький костюм американського індіанця, тицяє остовпілій Фані фотокамеру.