Гальшка чекає на тролейбус. Вона визирає його терпляче, не зводячи погляду з лінії горизонту. Кілька маршруток, які Гальшці підходять, повільно проїжджають повз, але вона не реагує. Гальшка принципово не їздить маршрутками, бо вони дорожчі на одну гривню. Тридцять днів у місяці - тридцять зайвих гривень з кишені.
Нарешті під’їжджає напівпорожній тролейбус, і Гальшка в нього заходить. Тролейбусами їздять усе менше і менше, думає вона. Усі перебралися в маршрутки. А чим маршрутки кращі? Людей повно - їдеш як тюлька в банці і платиш за таку їзду на гривню більше. Так. Тролейбус, може, й повільніший трохи, але не набагато. Повільність тролейбусів - це стереотип. Вони дуже швидкі. Дуже. Деколи навіть треба триматися за поручень, щоб не впасти - так швидко тролейбус може їхати.
Якщо чесно, то Гальшка, обираючи тролейбус, економить більше, ніж одну гривню. Вона економить гривню і п’ятдесят копійок. Бо в тролейбусі Гальшка взагалі не платить за проїзд.
А нащо мені платити? - думає вона. За що я повинна їм платити? Сидіння обдерті, у проходах насмічено, щоб не сказати наригано, навколо одні п’яні і наркомани. За що я маю платити?!
Коли підходить контролер, що буває вкрай рідко, Гальшка втуплюється у вікно і вперто мовчить. Головне - на контролера не дивитися. Як би він не кричав, що б не говорив, чим би не погрожував. Не дивитися, і все. Ніби ти глуха. Контролер нічого тобі не зробить, бо не має права. Гальшка добре знає закони, без знання законів довго не протягнеш. Як знаєш закони - ти пан. Як не знаєш - пропав. Тебе обдурять, обдеруть, виставлять на всезагальний посміх, і вважай - душевна травма на все життя.
Є ще ліпший спосіб поводження з контролерами. Бо мовчати і дивитися у вікно - справа не з приємних. Соромно, знаєте. Усі на тебе дивляться. Осуджують тебе. Всередині коти шкребуться. Іноді трапляються такі гостроязикі контролери, що можуть на весь вечір настрій зіпсувати. Сунеш додому як сновида. Жити не хочеться.
Бери - і стріляйся. Ненавидиш і себе, і ті п’ятдесят копійок, і все найкраще у світі.
Є інший спосіб. Гальшка бачила неодноразово, як його прокручував - і, повірте, досить вдало - один незнайомий чолов’яга, регулярний пасажир цієї тролейбусної лінії. Не багатий, але й не бідний. Середнього віку, з вигляду нормальний, лице опухле від алкоголю, але не сильно. Є в ньому щось приємне. А головне - він дуже хитрий. І сміливий. Бо Гальшка на таке не здатна.
Його спосіб ось який.
Сидить собі в напівпорожньому тролейбусі. Їде. Аж тут приходить контролер і вимагає квиток або гроші. Цей чоловік з радістю, з неабиякою охотою заходиться порпатись у кишенях куртки. Жваво так. Видно, що готовий заплатити. Контролер чекає. Чоловік порпається в кишенях куртки, вивертає кишені назовні - нічого. Жодної копійки. Переходить на кишені штанів. Так само порожньо. Контролер з нетерпінням повторює: «Оплачуємо проїзд». Чоловік: «Зараз-зараз, хвилинку, уже даю». При цьому він починає розстібати куртку. Усі - і пасажири, і контролер - притихають з цікавістю, що буде далі. Під курткою в чоловіка нічого немає - голе тіло. Голісіньке.
- Ой, - здивовано вигукує пасажир, - я піджак дома забув!
Перевірений спосіб. Успішний на всі сто. Контролер настільки приголомшений побаченим, що кидає все і проходить далі.
Гальшка так не змогла б, їй легше мовчати.
Вона переїжджає через Дніпро і бачить вогні міста, втоплені у воді. Бачить сакральний ландшафт на київських пагорбах - Лавру, Софіївську дзвіницю, пам’ятник матері-героїні з факелом у руці, Карандаш, інші, сусідні, мости. Гальшка любить переїжджати через Дніпро. Тролейбусом це займає хвилин п’ять-десять. Якщо на мості затори - більше.
Четверта зупинка після Дніпра - Гальшчина. Вона залишає тролейбус радісна. Цього разу контролера взагалі не було - і настрій не попсований.
На Троєщині вже темно. Гальшка заходить у супермаркет «Край», щоб купити дві сирні палички. Вона майже щовечора купує собі дві сирні палички. Вони дуже свіжі і пахучі. Хрумтять. Їх варто з’їдати негайно, бо вранці це вже не палички, а палки.
Шосе, яке треба перейти, щоб дістатися до свого будинку, о цій порі вже порожнє. Гальшка переходить його верхом, а не через підземний перехід. У підземному переході смердить і немає світла. Там темно, як у шлунку бика. Йдеш і не бачиш, куди ступаєш. Чуєш тільки різкий неприємний запах і чиєсь хихикання ззаду і спереду. Страшно, хоча Гальшка не з лякливих. Кілька разів у підземному переході на неї нападали хулігани, але нічого поганого зробити не змогли. Гальшка дуже сильна. Вона тягає ящики з картоплею на плечах сама - ніхто їй не допомагає. Єдиний плюс від торгівлі картоплею - мимоволі стаєш сильною. Ніякі хулігани тобі не страшні. Як штуркнеш їх - то відразу падають на коліна і просять пробачення. Молодіж зараз нікудишня. Фізична підготовка нульова.