Їй багато що, напевно, відомо. Шкода, що не вдалося з нею поговорити. Ось так ми сиділи в темряві на проспекті Маяковського. Я їв її булки, вона стогнала. І потім, коли булок уже не було, мені раптом стало, знаєте, так дивно, так мене, знаєте, розчулила доброта абсолютно чужої людини, яка не пошкодувала іншій чужій людині шматка хліба, що я заплакав. Голод як рукою зняло. Я плакав і благав її не вмирати. Вона стогнала. Вона не плакала. Така мужня жінка. А мої сльози скапували їй в очі, і так здавалося, що ми обоє плачемо. Сидимо серед троєщинської темені і плачемо. Як діти.
Молодший за званням міліціонер спльовує на підлогу й автоматично топче плювок підошвою казенного чобота.
Іван Іванович, а краще назвімо його менш офіційно - Ваня, лежить у верхньому одязі на своєму ліжку і думає.
Повернувся додому аж під ранок.
Голова розколюється. Руки і ноги мов ватяні. У шлунку хворобливо побуркує.
Ваня почувається розбитим, вибитим зі звичного ритму життя. Взагалі вибитим із життя. Почувається злочинцем.
Ваня згадує, що на кухні ще залишилось кілька конвертиків з маком, які він акуратно щотижня купує в кондитерському кіоску біля метро «Мінська». Йде на кухню і з’їдає всі конвертики до одного.
Коли з’їдаєш один, то здається, що конвертики смачні, думає Ваня, а коли з’їдаєш усі підряд, то розумієш, яка це насправді жирна і неїстівна гидота.
У животі погіршало, хоча й перестало бурчати.
Нудить, думає Ваня, але нічого не поробиш, треба лягати спати, інакше зіб’юся з графіка.
Ваня напускає на вікна вицвілі бордові штори, і в кімнаті сутеніє.
За вікном їздять автомобілі, ходять люди, бігають діти - там, за вікном, щось відбувається, а я маю лягати спати, думає Ваня. Як сумно спати вдень!
Ваня вмикає телевізор на інформаційний канал «24». Ваня любить чоловічий голос цього каналу. Любить, як цей голос безпристрасно тихенько щось бубонить. Ваня швидше і солодше під нього засинає.
Чоловічий голос «24» повідомляє, що в Атлантичному океані зіткнулися дві підводні субмарини. Так і каже - субмарини, не підводні човни. Ваня, лежачи в напівтемряві, усміхається.
Субмарини. Яке смішне слово. Як маринована скумбрія. Або просто скумбрія. Або Марина.
Ваня заплющує очі і намагається згадати Марину. Останні два роки Ваня часто так робив. Згадував Марину, і ставало легше. У грудях щеміло, не то від приємних спогадів, не то від болю втрати. Іноді спогадами Ваня доводив себе до сліз. Іноді до ерекції.