Гальшка уявляє собі мініатюрний апарат з вичавлення соків, і своє життя, і як вона сидить решту цього життя за столом і давить соки різних кольорів у різні склянки. А потім змішує їх, і куштує, і не відчуває ніякої радості.
- Ви гурман, - каже Гальшка, тільки щоб щось сказати.
- Я люблю смачне.
Забинтована з ніг до голови істота на сусідньому ліжку нервово сіпається.
- А мені однаково, що їсти, - шепоче Гальшка, дивлячись кудись у вікно. - Я можу тижнями на одній картоплі бути. І взагалі - я хочу спати.
- Так-так, я вже йду, - Ваня підводиться. - Виздоровлюйте.
І не подумаю, чомусь хоче крикнути Гальшка, але натомість просто заплющує очі.
Я не якась там принцеса, думає Гальшка. Я не маю на що нарікати. Принцесам треба безперервно скиглити, це їхня професія, а мені не можна. Я маю, що заслужила. Тобто нічого не маю.
Ось Гальшка, як завжди, після роботи заходить у супермаркет «Край» і, безжально минаючи молочні, м’ясні і горілчані вироби, йде прямо до відділу хлібів і булок. Чує нав’язливий запах щойно спечених сирних паличок. У супермаркеті «Край» печуть свої сирні палички. Тут є міні-пекарня. Тут є пекар Серьожа.
Гальшка підходить до порожніх кошиків і чекає, коли пекар Серьожа викладе сюди з печі гарячі сирні палички. Гальшка буде першою в черзі. Вона так робить завжди. Знає розклад роботи печі напам’ять.
Пекар Серьожа підвозить на візку останню на сьогодні партію сирних паличок.
- А ось і ви, - усміхається він до Гальшки. - Знову за сирними паличками?
- Канєшно, - так само всміхаючись відповідає Гальшка і вдягає целофанову рукавичку, щоб накидати собі в торбину сирного багатства.
- Ви мій постійний клієнт, - каже пекар Серьожа.
- Я люблю сирні палички. Я ними вечеряю. Інакше не можу заснути. Ви зараз додому?
Останнє питання Гальшка вимовляє напрочуд спокійно, так ніби між іншим, ніби її це насправді зовсім не цікавить.
- Додому.
- Ну то я можу вас почекати і підемо разом, - усе тим же безпечним тоном пропонує Гальшка.
- Давайте. Я скоро.
Пекар Серьожа зникає в підсобці, а Гальшка продовжує акуратно складати собі в торбину сирні палички. Уже десять. Боже, нащо мені так багато?!
Пекар Серьожа, перевдягнений, зачиняє підсобку і біля виходу із супермаркету зустрічає Гальшку. Гальшка чекає на нього.
Знову він у сорочці, нервово думає вона. Чого він знову її натяг? Не люблю, коли він такий елегантний.
- Ви живете в сусідньому будинку, правда? - весело питає пекар Серьожа.
- Так. У тому, що навпроти. Ми можемо перегукуватися з балконів, - і Гальшка гигоче.
Вони спускаються сходами на тротуар і деякий час повільно рухаються вздовж проспекту Маяковського. Гальшка намагається йти ще повільніше. Намагається сказати щось важливе, щось, що його зачепить.
- А ви де вчилися на пекаря?
- Уявляєте, - відповідає пекар Серьожа, - ніде. Я з дитинства вмів пекти булки. Потім в армії був головним кухарем. Там управлявся на солдатах.
- Бідні солдати! - театрально викрикує Гальшка.
- Ну не такі вже й бідні. За два роки моєї служби всі солдати поправилися на десять кілограмів. Деякі на більше.
Підземний перехід. У переході темно, миготить лише одна лампа десь посередині. Гальшка каже:
- На мене тут одного разу напали хулігани.
- Ужас! І що?
- Нічо. Тікали так, що аж гай шумів.
- О, то ви, я бачу, сильна жінка.
- Сильна. Але деколи хочеться побути слабкою. Пекар Серьожа нічого не відповідає.
По той бік проспекту Маяковського їхні шляхи розходяться.
- До зустрічі.
- Так-так, до зустрічі.
Гальшка самотньо плентається алейкою до свого будинку.
Чого він був у сорочці? - єдине, що вона думає.
Біля сміттєвих ящиків зупиняється, виймає з сумочки «Дольче і Ґабана» торбину сирних паличок і без анінайменших вагань викидає їх геть.
- Мене скоро випишуть. Я вже сама ходжу в туалет. Правда, ребра болять, десь отут, - і Гальшка показує, де саме.
- Як гарно, - радіє Ваня.
Він виймає з рюкзака літрову банку і гордо простягає її Гальшці.
- Я купив соковижималку. Триста тридцять гривень. Надавив вам соку. Всьо помішав: і апельсини, і яблука, і моркву, і навіть один буряк. Дуже корисно.
Гальшка відкриває банку з соком і підносить до лиця, щоб понюхати її вміст.
- Та дякую, але не треба було. Я казала, я не фанат соків.
- Щоб їх пити, не обов’язково бути фанатом, - Ваня дуже собою пишається.
Що йому від мене треба? - думає Гальшка. Чого він приходить?
- У вас є діти? - питає Ваня. - Вибачте, якщо пхаю ніс не у свою справу…