- Немає. Нічого, прошу… А у вас?
- І в мене немає.
- Якісь ми обоє такі - нічого не маємо.
Гальшка знову це відчуває - сум і порожнечу. Біль десь отут.
- Ну чого, - жваво заперечує Ваня, - ми дещо маємо. Я, наприклад, маю соковижималку.
Гальшка похапцем зачиняє свій лоток з фруктами і овочами.
- Я вже закриваюсь! Не стійте в черзі! Он на сусідній розкладці є всьо то саме. Йдіть туди!
Який гидкий район, який гидкий базар, думає Гальшка, припалюючи нову сигарету від щойно докуреної. Тут картопля - основний продукт. Картопля тут і овоч, і фрукт, і м’ясо.
- Завтра мене не буде, - кричить Гальшка сусідній продавщиці.
- Чого це?
- Важні діла!
- Ну дивися, бо овочі погниють. Їх треба спродати.
- Мої не погниють. Вони хімічні.
- Та в мене теж не гірші, але все одно, йоб їх мать, гниють.
- А ти їх оббризкуєш?
- Чим?
- А-а-а! - багатозначно акає Гальшка і йде з базару.
Завтра мене не буде, думає Гальшка по дорозі на тролейбусну зупинку. Завтра в мене важливий день.
Не можна все життя ховатися під стіл, треба деколи і на стіл вилізти, - так думає Гальшка. Я не якась там принцеса, але не все в цьому світі для принцес. Для таких, як я, теж заготований кавальчик торта, і завтра я його з’їм.
Від думки про торт у Гальшки перед очима з’являється кошик зі щойно спеченими сирними паличками, і вона гидливо кривиться.
Не можу їх уже їсти, але ще трохи потерплю. Ще зовсім трохи.
Сідає в тролейбус і довго теліпається нічним містом. Проїжджає Московський міст. На проспекті Маяковського розчісується і підмальовує губи. З наближенням своєї зупинки все більше непокоїться.
Мені немає чого боятися, мушу взяти себе в руки, думає Гальшка. Ну, подивися на себе! Що ти втрачаєш? Ти не робиш нічого постидного! Он, деякі женщіни чергують на кладовищах, щоб підчепити самотніх чоловіків. Так-так, ходять на кладовище і полюють на вдовців, що оплакують своїх жон. Я таке не роблю. Я горда і чесна. Ну, може, не зовсім чесна, але горда - це точно. Мені б ноги відсохли ходити по цвинтарях. Срам! І як потом з тим мужиком жити?!
Гальшка запливає в супермаркет «Край», сповнена гордого усвідомлення власних чеснот. Минає молочний, м’ясний і горілчаний відділи, упевнено прямує до хлібів і булок.
Якраз вчасно, радіє. Пекар Серьожа викладає з печі сирні палички.
Якби не знала, яке воно на смак, думає Гальшка, подумала б, що то злитки золота. І всміхається сама до себе.
- Ви якраз вчасно, - каже пекар Серьожа.
- Мені повезло.
Гальшка одягає на руку целофанову рукавичку і кладе в торбину чотири сирні палички. Боковим зором спостерігає за Серьожею. Щоб не пропустити момент.
Нарешті каже:
- Я тут подумала, може, навчите мене їх пекти? А то я як наркоманка, хожу в цей супермаркет кожного вечора. Чесно, якась завісіма стала. Даже страшно. Не знаю, що буду робити, якщо магазин закриють або ви перейдете на іншу роботу…
- Нема проблем, тут нема що вчитися.
- Так прийдіть до мене! Наочно все покажете-розкажете. Я буду пекти під вашим командуванієм.
Гальшка завмирає. Увесь супермаркет завмирає.
- У мене, знаєте, не так багато вільного часу, - відповідає пекар Серьожа. - Але можна організувати.
Гальшка полегшено видихає повітря з грудей.
- Давайте завтра. У вас завтра вихідний, правда?
- Вихідний. Але завтра я не можу, - і, кажучи це, пекар Серьожа йде в підсобку перевдягатися.
Не треба було так тиснути, думає Гальшка. Дурна. Дурна.
Вона не знає, чи радіти їй, чи плакати. Голова йде обертом. У вухах шумить.
Гальшка розраховується на касі за сирні палички, і вони здаються їй такими тяжкими, як тонна цементу, ні, як тонна бетону. Треба якомога швидше їх позбутися.
Поволі суне до виходу, раптом б’є себе по чолі і повертається на касу, удаючи, ніби щось забула. Чекає на нього. Хоче ще раз на нього подивитися.
Пекар Серьожа одягнений у сорочку й акуратну темно-синю краватку. Дуже поспішає.
- Ви такий елегантний, напевно, неспроста, - Гальшка збирає всю свою волю, щоб не виглядати зацікавленою.
Пекар Серьожа потискує плечима. Гальшка майже біжить услід за ним.
- От скажіть мені чесно, Серьожа, що це значить, коли чоловік надіває сорочку і галстук? Я так, раді інтересу питаю. Щоб краще в мужчинах розбиратися, - і невимушено гигоче.
- Є такі чоловіки, які носять сорочки постоянно.
- А якщо не постоянно?
- Тоді мають яку-то ділову зустріч.
Гальшка пильно розглядає його, фіксує кожен його рух і жест, вивчає кожен мускул на обличчі.
- Ви, Серьожа, зараз навряд чи на ділову зустріч спішите.