- Три гривні, - автоматично відповідає Жанка, порпаючись у коробці.
- Жанна, ти навіть не подивишся на мене?
Жанка злякано підводить голову.
- Юра? Що ти тут робиш?
- Не маю права на вокзал прийти? Ти його приватізіровала?
- Ще ні. Кудись їдеш?
- Можна і так сказати. На край світу. Поїдеш зі мною?
Жанка простягає Юрі його пиріжки.
- Уже собі знайшла мужика, Жанка? Бачу, така розмальована, як простітутка. Значить, знайшла. І як він? Луччий за мене?
- Не твоє діло. Дай мені спокій.
- Хочу з тобою потолкувати, - каже Юра.
- Уже потолкував.
- Ой, які ми остроумні!
- Мала доброго вчителя.
Юра сідає на лавку поруч. Жанка відсувається.
- Що з нами сталося, Жанна? - тихо говорить чоловік, марно намагаючись обійняти Жанку за талію. - Ми ж були такі влюбльонні.
- Однієї влюбльонності мало.
- А що ще треба? Просвіти мене.
Жанка не відповідає. Вона лихоманково аналізує, що зараз відчуває. Чи скучила за ним. Чи хотіла б доторкнутися до його руки. Чи їй приємний його запах. Врешті каже:
- Не мішай, у мене робота.
- Почекає твоя робота.
- Йди геть.
- Що, такий бридкий тобі став? П’ять хвилин витримати не можеш?!
- Послухай мене, Юра, - Жанка повертається до чоловіка лицем, - що ти з мене хочеш? Прийшов сюди оплакувати своє щасливе минуле? Так, нам було добре разом. Потім стало погано. Ми розійшлися. І я не знаю, чи ми зробили правильно, що розійшлися, але ми рішили, що розходимося. І зараз я не буду за цим жаліти. Жаліти і повертатися до того, що пройшло, по-дурному. Ми розійшлися і тепер живемо окремо. Ми тепер чужі люди, Юра.
- Хіба? Ти мене вже зовсім-зовсім не любиш?
- До чого тут любов, Юра?! Я не про любов говорю! Я кажу, що другого разу в цьому житті нема!
Чоловік нервово кусає пиріжок, який весь цей час мнув у руках. Відразу ж випльовує.
- Жанна, що це за фігня?! Де картопля? А… йди ти…
Жбурляє пиріжок на клумбу і швидким кроком йде геть.
Жанка підбирає пиріжок, розглядає його, куштує пальцем начинку, а тоді збуджено кидається до картонної коробки.
Підходять двоє молодих хлопців з наплічниками.
- З чим пиріжки, пані?
Жанка оніміло кліпає на них очима.
- Ви продаєте пиріжки, пані?
Жанка сяє від гордощів.
Хлопці знизують плечима і відступаються.
- А яких пирожків вам хочеться? - кричить Жанка їм услід так, що чує увесь миронівський вокзал. - Є пирожки з картоплею, з м’ясом, з капустою, з цибулею і яйцем, з горохом і… і… і… З АБРИКОСОВИМ ДЖЕМОМ! Вибирайте! Але буде трудно вибрати! У нас асортимент! Усі пиріжки як куколки!
Ірма Іванівна погарніла. Слідкує за собою. Ні тобі подертих колготок, ні жирного волосся, ані брудного фартушка. Нігті в порядку - намальовані рожевеньким лаком.
- І я тобі скажу, Жанка, - каже Ірма Іванівна, - саме важне у жінки - це її нігті. Жінки чомусь забувають про нігті. Халтурять. Думають, як вони не бачать своїх нігтів, то й ніхто не бачить. А як подумати, то це п’ятнадцять хвилин у три дні займає! Щоб навести порядок з нігтями…
Жанка ховає руки в кишені.
Ірма Іванівна продовжує:
- І взагалі, останнім часом жінки перестали за собою дивитися. Думають, що намалюють губи і налакують волосся - і дєло здєлане. Я би заборонила користуватися помадами і лаком. Нехай вчаться бути гарними без хімії. Красота женска ісходить із середини. І ця красота має ісходити незалежно, чи є дето поруч чоловік, чи нє. Женска красота не завісить від чоловіків.
Ірма Іванівна виймає з-під прилавка пачку сигарет і одну запалює.
- Ти не хочеш, Жанка?
- Нє-нє, я не курю.
- І ніколи не курила?
- Ніколи.
- А чо так? Курити приятно, особливо в такому віці, як ти.
- Я від куріння задихаюся.
- Так це тільки спочатку, а потім стає приятно. Ти попробуй.
- І одяг смердить…
- А туалетна вода нащо? Я курю вже 20 років, і ще ніхто мені не сказав, що я смердю. Чоловікам подобаються курящі женщини. Курящі женщини як то незавісімо виглядають. І неприступно. Для мужчини це виклик.
На платформі з’являється черговий по вокзалу. Ірма Іванівна миттєво викидає сигарету. Її тіло починає неприродно вигинатися, по-котячому тертися об прилавок, прикликати до себе увагу, і успішно - він звертає на асфальтовану доріжку, що веде просто сюди. Наближається. Жанка пригинає голову до грудей. Якби можна було зникати з поверхні землі тоді, коли забажаєш, то Жанка зараз зникла б. Серце шалено колотить, руки тремтять.
Я не повинна собі цього дозволяти, думає Жанка, яка ж я все-таки нікчемна.
- Ірма, подивися за пиріжками, - Жанка зривається навтьоки, - я в туалет хочу. Зараз повернуся.