Жанка вмикає світло. Змітає віником віконні осколки. Чує, як бородата голова Бога тихенько всідається їй на шию.
Тепер у мене дві голови, думає Жанка, боячись поворушитися, одна голова - моя, інша - Богова.
- Ну гаразд, кажи, що маєш сказати.
Жанка напружується, вслухаючись у Боже шепотіння.
- Заслужити? - її здивуванню немає меж. - Що значить заслужити? Хіба я досі не заслужила?! Я молилася кожного вечора! І нікого не вбивала… і не крала… і маму поховала по-людському… Що значить робити добро? Хіба я зла?
Жанка береться за голову, бо їй здається, що голова зараз трісне.
- Що ти мені мозги пудриш! Як я можу заслужити його? Але ж ти і зажерливий! Тобі мало моєї віри - хочеш мене цілу!…
- Заслужити його… - Жанка горілиць лягає на підлогу, так що ви можете бачити її всю. - Добре, Боже. Я зроблю так, як ти кажеш. Але дивися, якщо знову обдуриш, то я заб’ю вікно.
Бібліотекарку звати Павлина. Їй сорок п’ять років, вона неодружена, але має дорослу доньку.
Жанка приходить до миронівського читального залу вже втретє. Павлина чекає на неї.
- Що сьогодні будете читати?
- Як завжди, - по-діловому відповідає Жанка й акуратно розкладає піджак на спинці крісла. - «Мір бабочок».
Бібліотекарка вмить виконує замовлення.
Жанка розгортає перед собою енциклопедію метеликів - і в читальному залі западає звична тиша. Павлина плете доньці светр, Жанка розглядає метеликів.
- Я, до речі, - раптом заговорює Павлина, - знайшла вірш про тополиний пух. Адже у вас нема алергії на поезію?
- Чесно кажучи, я не знаю. Ніколи не пробувала.
Павлина відкладає плетиво вбік, випростує спину і по-романтичному закочує очі ins blue.
Тополі цвіт, тополі цвіт, вода в цвіту.
Шепоче вітер поміж віт - ми на мосту.
І люди йдуть усі в цвіту як перший сніг.
Чому? Чому хвилину ту я не зберіг?
- Такий сумний вірш, - витримавши ввічливу паузу, каже Жанка.
- Сумний.
- Ви любите поезію, Павліно?
- Іноді, знаєте, почитую.
- Павліно, - затинаючись каже Жанка, - я хотіла вас дещо попросити.
- Так, прошу. Будь ласка. Просіть.
- Можливо, моя просьба видасться вам странною…
- Ну що ви? Повірте, я сама странна!
- …я хотіла і спитати, і попросити вас, Павліно. Може, раптом ви знаєте людей, які зараз у біді… потребують допомоги… або дізнаєтесь про таких… дуже бідних нещасних людей, яким треба допомогти. Я вас прошу, скажіть про них мені.
Павлина заворожено дивиться на Жанку.
- Жанна, - бубонить вона, - ви… ви… така милосердна, така добра людина…
Цей травень ніколи не закінчиться. Ірма Іванівна ліниво гортає потріпаний журнал «Отдохни».
- Треба щось робити, Жанка, - каже вона. - Так жити нельзя.
- Нельзя, - зітхає у відповідь Жанка.
- Я от думаю серйозним дєлом зайнятися. Фірму свою відкрию.
- Ти?
- А що, я тут найнялась морозиво до скончанія лєт продавати?!
- Не знаю. Чим морозиво погане?
- Ти, Жанка, уніжена й уніжено мислиш. Тобі скажуть мити туалети - і ти будеш мити. Не пискнеш.
Смиреніє, думає про себе Жанка.
Ірма Іванівна продовжує:
- Я вже розузнала, шо по чом. Спочатку треба оформитись приватним підприємцем. Щоб єдінствєнний податок платити. Потому реєструю свою фірму, в себе вдома, і гляди - піде як по маслу.
- А що твоя фірма буде продавати?
- УСЛУГІ!
- Услугі, - повторює Жанка. - Звучить дуже солідно.
- А зараз, Жанка, всюди так. Зараз цілі состоянія по продажі услуг заробляють. Всі продають услугі. А Миронівка в смислі услуг дуже недоразвита. З Києва ще не понаїжджали. Просто рай для начинающих бізнесменів. Приходи і тільки встигай долари в морозіловку складати.
- І які услугі ти будеш продавати, Ірма?
Ірма Іванівна запнулась:
- От які саме услугі - ще не придумала.
Сутеніє. На першій платформі миронівського вокзалу стоїть остання київська електричка. Порожня. Двері відчинені. У вагонах ще горить світло.
- Що би я без тебе робив, Жанка, - каже кондуктор Стьопа. - Ти мені як подарок небесний.
Жанка мовчить.
Удвох з кондуктором вони переходять з одного порожнього вагона електрички до іншого.
- Сьогодні невеликий улов, - каже кондуктор Стьопа. - Не те, що вчора.
- Так. Сьогодні тільки четверо.
- Але почекай. Ще три вагони впереді.
Жанка і кондуктор Стьопа заходять у черговий вагон. Пильно його оглядають. На одній з лавок, підклавши руки під голову, мирно спить чолов’яга в шкірянці і кросівках «Abibas».