«Ну й дурепа я, що досі про це не подумала! — гарячково розважала вона, стискаючи пальцями зведені брови.— Мені треба якось розкрити йому очі. Він не одружиться з Мелані, коли знатиме, що я його кохаю! Нізащо не одружиться!»
Здригнувшись, вона раптом усвідомила, що Джералд уже скінчив і материн погляд звернений на неї. Поспіхом вона почала проказувати молитву, механічно перебираючи чотки, але голос її звучав так збуджено, що Мамка розплющила очі й пильно до неї приглянулась. Після Скарлет прочитала молитву Сьюлін, тоді надійшла черга Керрін, але Скарлет усе ще витала за хмарами, перебуваючи в полоні осяйних своїх думок.
Навіть зараз ще не пізно! Хіба мало у них в окрузі бувало випадків, коли наречений або й наречена втікали мало не з-під вінця з кимось третім? А заручин Ешлі ще ж навіть і не оголосили! Так, часу ще доволі!
Якщо Ешлі й Мелані не кохають одне одного, а їх пов’язує тільки його бозна-колишня обіцянка, то чом би він не міг забрати своє слово назад і одружитися з нею, Скарлет? Звісно, Ешлі так би й зробив, якби знав, що вона його кохає. Їй треба якось розкрити йому очі. Так чи сяк, але вона це зробить! І тоді...
З цих солодких мрій Скарлет повернув до дійсності докірливий материн погляд, коли та помітила, що дочка забуває вчасно долучати свій голос до хору-відповіді на молитву. Швидко повторивши вголос належні слова, Скарлет на мить розплющила очі й нишком обвела поглядом їдальню. Схилені навколішки постаті, помірне світло лампи, тьмяні хитливі тіні від порухів негрів поодаль, навіть ті знайомі речі довкола, ще годину тому такі бридкі, тепер забарвились у ясні барви її сподівань, і кімната знов зробилася затишною і милою. Цього моменту, цієї картини вона повік не забуде!
— Богородице-діво,— наспівом протягла її мати. Це почалась літанія на честь Богородиці, і Скарлет услід за м’яким контральто Еллен, що славила Матір Божу, слухняно докинула свої слова:
— Моли Бога за нас.
З самого дитинства цей ритуал втілював для Скарлет схиляння не так перед Богоматір’ю, як перед Еллен. Може, то скидалося й на блюзнірство, але крізь приплющені очі Скарлет завжди бачила не образ Богородиці, а звернене до неба лице Еллен, коли звучали ці прадавні слова: «Зцілення болящих», «Престол мудрості», «Пристановище грішників», «Духовний квіт». То були чудові слова, бо вони стосувалися Еллен. Але цього вечора, бувши до краю збуджена, Скарлет у всьому цьому обряді, в тихому звучанні голосів, у шепоті слів-відповідей відкривала таку незмірну красу, яка перевищувала все те, що вона зазнавала раніше. І серце її сповнилося щирої подяки Всевишньому, що вказав їй стезю — з глибші її відчаю простісінько в обійми Ешлі.
Коли прозвучав останній «Амінь», усі попідводились, насилу випростуючись після довгого колінкування, а Мамці допомогли підвестися спільними зусиллями Тіна й Роза. Порк узяв з полички над коминком довгий паперовий джгут, запалив його від лампи й пройшов у хол. Там навпроти півкруглих сходів стояв масивний буфет з горіхового дерева, завеликий для їдальні, і на його широкій дошці вишикувались рядком кілька ламп та кільканадцять свічок у підсвічниках. Порк засвітив одну лампу й три свічки і з поважним виглядом першого камергера монарших покоїв, що проводить короля й королеву до опочивалень, очолив процесію нагору, тримаючи світло високо над головою. Еллен, спираючись Джералдові на руку, рушила вслід за ним, а далі вже йшли дівчата, кожна зі своєю свічкою.
Скарлет увійшла до себе у спальню, поставила свічку на високий комод і пошукала напівпомацки в одіжній шафі бальну сукню, яку треба було полагодити. Перекинувши її через руку, вона тихенько пройшла галереєю понад холом. Двері батьківської спальні були трохи прочинені, і, не встигши ще постукати, Скарлет почула голос Еллен — мати говорила тихо, але рішуче.
— Містере О’Гара, ви повинні звільнити з роботи Джонаса Вілкерсона.
Джералд вибухнув криком:
— А де я візьму іншого управителя, такого, щоб не обкрадав мене?
— Його треба звільнити, і то невідкладно, завтра ж уранці. Здоровань Сем непоганий наглядач, він зможе заступити Джонаса, поки ви знайдете когось на його місце.
— Х-ха! — пролунав Джералдів голос.— То це, виходить, достойний Джонас ухоркав дів...
— Його треба звільнити.
«Отже, це з ним Еммі Слеттері нагуляла дитину,— подумала Скарлет.— Звісно. Чого ж іншого можна сподіватися від янкі й дочки з такої родини, як ця біла голота?»
Перечекавши з хвилину, поки Джералд угамувався, Скарлет постукала у двері й простягла матері сукню.