За той час, що вона роздягалась і, загасивши свічку, лягла, у голові в неї склався в усіх деталях план на завтрашній день. План цей був дуже простий: успадкувавши Джералдову цілеспрямованість, вона бачила тільки мету, якої прагнула досягти, і прямувала до неї навпростець.
Найперше — вона повинна бути горда, як настановляв її Джералд. У Дванадцяти Дубах вона буде весела й життєрадісна, як ніколи, щоб ніхто й не запідозрив, ніби в неї тяжко на серці через Ешлі з Мелані. І фліртуватиме з усіма кавалерами поспіль. Це, може, й жорстоко щодо Ешлі, зате примусить його ще більше тужити за нею. Вона не промине жодного можливого претендента на її руку, починаючи від того перестарка з рудими баками, Френка Кеннеді, що залицяється до Сьюлін, і кінчаючи тихим, скромним і сором’язким Чарлзом Гамільтоном, братом Мелані. Вони роїтимуться круг неї, як бджоли біля вулика, і Ешлі неодмінно відійде від Мелані й пристане до кола її залицяльників. Тоді вона знайде якусь хвилину, щоб побути з ним далі від усіх. Вона сподівалася, що саме так усе складеться, бо інакше було б дуже, важко. І якщо Ешлі сам не ступить першого кроку, доведеться їй самій це зробити.
А коли вони залишаться вдвох, у Ешлі все ще стоятиме перед очима гурт її залицяльників, і він переживатиме, що всі вони ревно прагнуть запобігти її ласки, і в очах у нього знову постане той самий вираз смутку та розпуки. Тоді вона дасть йому відчути, що хоч багато хто упадає коло неї, тільки він один їй любий, і очі його розпроміняться щастям. І коли вона визнає це — ясна річ, у цілком пристойній і скромній формі,— він побачить у ній ще тисячі інших привабливих рис. Звичайно, вона поведеться при цьому як справжня леді. Ні в якому разі не скаже напрямки, що кохає його — так не прийнято робити! Але як саме вона розкриє йому свої почуття — це була дрібниця, якою не варто й голови сушити. Їй уже доводилось бувати в подібних ситуаціях, і якось вона і тепер дасть цьому раду.
Лежачи в постелі, на яку падало тьмяне місячне світло, вона змальовувала собі в уяві всю цю картину. Вона бачила, яким подивом і радістю засвітиться у нього обличчя, коли йому стане ясно, що вона його кохає, і чула, якими словами він освідчиться їй.
Звісно, на це вона муситиме відповісти, що марно й сподіватися, щоб вона погодилась вийти за чоловіка, зарученого з іншою, але він наполягатиме і кінець кінцем вона дасть себе переконати. Тоді вони вирішать того ж вечора втекти до Джонсборо, а там... Таж завтра о цій порі вона може вже бути місіс Ешлі Вілкс!
Скарлет сіла у ліжку, обхопила руками коліна й на коротку осяйну хвилину й справді відчула себе місіс Ешлі Вілкс — дружиною Ешлі! Але потім легкий холодок війнув їй у серце. Що, коли не вийде так, як вона задумує? Що, як Ешлі не запропонує їй утекти вдвох із ним? Однак вона тут-таки прогнала геть цю думку.
«Не думатиму про це зараз,— рішуче сказала вона сама собі.— Коли я почну зараз думати, тільки настрій собі зіпсую. Та й нема підстав гадати, що не вийде, як я хочу... якщо він мене кохає. А що він кохає — цього я певна!»
Скарлет закинула голову назад, і в її блідих очах в обводі чорних вій зблиснуло місячне світло. Еллен ніколи не казала їй, що бажання і здійснення — це дві відмінні речі, та й життя ще не навчило її, що не кожний, хто йде напролом, домагається успіху. Вона лежала в сріблястій напівтемряві, і в ній дедалі більшала певність, що все вийде згідно з її задумом, і снувалися райдужні плани, як то буває у шістнадцять років, коли життя таке принадне, що поразка просто неможлива, коли гарна сукня і ніжна шкіра — це така зброя, якою можна здолати долю.
Розділ V
Була десята година ранку. День випав дуже теплий, як на квітень, і золоте сонячне проміння щедро затоплювало спальню Скарлет крізь блакитні фіранки на широких вікнах. Це світло переливалося на кремових стінах, пашіло густим, як вино, багрецем на меблях з червоного дерева, а підлога під ним вилискувала мов скло там, де її не покривали барвисті плями килимків.
У повітрі відчувалося, що весна вже хоч-не-хоч поступається перед спекотним джорджіанським літом. Лагідна цілюща теплінь, що заливала кімнату, несла з собою оксамитовий аромат розмаїтих квітів, молодого листя дерев і вологої, недавно зораної землі. За вікнами Скарлет було видно яскраве буяння цвіту нарцисів обабіч покритої жорствою під’їзної алеї та подібні до кринолінових спідниць розкішні кущі жовтого жасмину, що скромно опускали долі свої золотисті грона. Заклопотані вічним суперництвом за магнолію під вікном, зчинили знову сварку сойки та дрозди-пересмішники — голоси перших звучали різко і в’їдливо, а других — тягуче й плачливо.