— Та до того часу й війна скінчиться! — ображено скрикнув Філ, вириваючись від матері.— Ти ж мені обіцяла!
Батько й мати перезирнулися над головою хлопця, і Скарлет помітила цей погляд. Дарсі Мід був на фронті у Вірджинії, і вся любов батьків звернулася на меншого сина, який ще лишався з ними.
Дядько Пітер кахикнув.
— Міс Туп була дуже схвильована, коли я вибирався з дому. Тож як нас довго не буде, вона й зовсім зімліє.
— До побачення! Я буду у вас сьогодні надвечір,— гукнула місіс Мід.— І перекажіть від мене міс Туп, що як вона не відпустить вас у мій комітет, то зімліє ще й не так.
Коляска рушила далі багнистою дорогою, перехиляючись із боку на бік, а Скарлет відкинулася на подушки й усміхнулась. Зараз вона почувала себе куди краще, ніж протягом багатьох попередніх місяців. Атланта з її людським тлумом, з її поспіхом, де на кожному кроці так і чекай якоїсь несподіванки, справляла дуже приємне й дуже збудливе враження — це місто не можна було й порівнювати з відлюдною плантацією за Чарлстоном, де нічну тишу порушували тільки крики алігаторів, і навіть з самим тим містом, що дрімало у затінених садках за високими парканами, і з Саванною, на широких вулицях якої росли пальми, а поруч протікала каламутна річка. Атланта, нехай і ненадовго, здалася Скарлет милішою навіть за Тару, хоч і яка Тара була дорога її серцеві.
Щось таємничо-звабливе мало в собі це місто з його вузькими багнистими вуличками серед положистих червоних пагорбів, якусь первісну грубувату силу, близьку до того природного первня в її душі під тонкою плівкою благородних понять, що їх Скарлет прищепили Еллен і Мамка. Вона раптом відчула, що саме тут її місце, а не в тих супокійних і притишених старих містах, що лежать над жовтими водами.
Будинки тепер стояли на щораз більшій відстані одні від одних, і ось, вихилившись із коляски, Скарлет побачила червону цеглу й шиферний дах будинку міс Дріботун. Він був чи не останній на північній околиці міста. Далі за ним Персикова вулиця вужчала й переходила в путівець, що звивався під величними деревами й зникав у тихій гущавині лісу. Чепурний дерев’яний паркан недавно пофарбували на біле, а на подвір’ї перед будинком жовто зоріли останні в цьому сезоні жонкілі. На сходинках веранди стояли дві жінки в чорному, і за ними кремезна мулатка, що тримала руки під фартухом і показувала білі зуби в широкому усміху. Пухкенька міс Дріботуп схвильовано тупцяла на своїх куцих ніжках, одну руку притисши до пишних грудей, аби заспокоїти розтривожене серце. Скарлет побачила Мелані поряд з нею, і враз її затопила хвиля неприязні: оце і є ложка дьогтю в бочці атлантського меду, ця тендітна невисока постать у чорній жалобній сукні, з непокірними темними кучерями, стягненими в тугий вузол, з привітною вітальною усмішкою на овальному личку.
Коли котрийсь південець розохочувався спакуватись і вирушити за двадцять миль у гостину, та гостина рідко тривала менше місяця, а звичайно затягувалася на багато довший термін. З південців були такі ж ревні гостювальники, як і щедрі господарі, і не становило великого дива, що родичі могли завітати на Різдво й засидітись у гостях до липня. Часто бувало так, що молодята, відбуваючи медовий місяць, залишались у гостинних господарів аж до появи на світ другої своєї дитини. Незрідка старші віком тітки й дядьки, приїхавши у неділю на обід, застрягали в гостині на роки й роки, аж до самої своєї смертної години. Гості нікого не обтяжували, бо будинки були просторі, челядь численна, і кілька зайвих ротів не завдавали ніякого клопоту в цьому краю достатку. Гостювати їздили старі й малі, чоловіки й жінки: молодята — просто скласти візит, молоді матері похвалитися немовлям, напівхворі — піддужати, батьки відправляли в гості дівчат, яких хотіли вберегти від небажаного шлюбу або які досягли критичного віку, так і не знайшовши собі пари, отож малася надія, що це вдасться зробити за сприянням родичів на новому місці. Гості пожвавлювали й додавали розмаїття неспішному плинові південського життя, і їм завжди були раді.
Отак і Скарлет прибула до Атланти, не маючи й гадки, на скільки часу тут залишиться. Якщо їй видасться так само нудно, як у Саванні й Чарлстоні, вона вернеться додому за місяць. А сподобається, то житиме тут, допоки буде охота. Однак ледве Скарлет приїхала, як тітонька Туп і Мелані взяли її в справжню облогу, силкуючись переконати, щоб лишилася у них назавжди. Було використано всі можливі аргументи. Вони хочуть, щоб вона жила з ними, бо її тут люблять. Вони дуже самотні, і вночі їм буває страшно у цьому великому будинку, а Скарлет така хоробра, і з нею вони нічого не боятимуться. Вона така чарівна, що самим виглядом своїм підносить їх на дусі. І тепер, коли не стало Чарлза, її місце й місце його сина із Чарлзовою ріднею. Бо ж і так за чоловіковим заповітом їй належить половина будинку. Ну, і ще ж Конфедерація потребує кожної зайвої пари рук — шити, плести, скручувати бинти, доглядати поранених.