— Та Меллі просто добромисна недотепа. Але до Ешлі ви несправедливі. Він...
— Облиш-бо! Ешлі вихований тільки для того, щоб читати книжки. А це не допоможе людині вибратися з тієї скрути, в якій ми всі опинилися. Гіршого за нього орача, я чула, нема на всю округу. Ось лишень порівняй його з моїм Алексом! До війни він був найбільший гуляка на світі, і тільки й думав, щоб дістати нову краватку, та як напитися, та підстрелити когось, та присусідитись до котрої з дівчат, які теж добрі штучки були. А глянь на нього тепер! Навчився господарювати, бо мусив. Інакше пропав би з голоду, а вкупі з ним і ми всі. Тепер він вирощує найкращу я окрузі бавовну, ось так, любонько. Куди кращу, ніж у Тарі! Розуміється на тому, як доглядати свиней та курей. Ха! Він молодець, хоч і запальний аж не як. Знає, як дожидати свого часу, як змінюватись, коли заходять нові обставини, а коли злине ця нав’язлива Реконструкція, ти побачиш, що мій Алекс буде такий самий багатий, як і його батько та дід були. А Ешлі...
Скарлет боляче було слухати, як обмовляють Ешлі.
— Це все порожні теревені,— холодно урвала вона стару.
— Ну, я б не сказала,— зауважила стара, бликнувши на неї гострим оком.— Бо ж і ти не інакше поводишся, підколи перебралась до Атланти. А так! Ми хоч і закопалися тут у глушині, а чували про твої витівки. Зайшли нові часи, і ти змінилася разом з ними. Ми чували, як ти лигаєшся з янкі та з усякою білою потолоччю, з цими скоробагатьками-саквояжниками, аби видурити в них грошенята. Ти, я чула, нічим не гребуєш. Але так і треба, як на мене. Витягни з них усе до цента, якщо зможеш, а коли набереш достатньо, то копняком їх у пику, бо вони вже будуть тобі не потрібні. Подбай уже це зробити, і зробити як слід, а то поналипає до тебе ця потолоч, і буде тобі непереливки.
Скарлет дивилася на стару, звівши брови й силкуючись добрати ладу в її мові. Вона все ще не дуже розуміла, до чого та хилить, і ніяк не могла притлумити в собі обурення, що Ешлі порівняно з черепахою, перекинутою горічерева.
— Я гадаю, ви помиляєтесь щодо Ешлі,— ні сіло ні впало мовила вона.
— Ти, Скарлет, просто нетямуща.
— Це вам так здається,— грубувато відповіла Скарлет, шкодуючи, що не може дати старій по мармизі.
— О, коли йдеться про долари й центи, ти тямиш досить добре. Тямиш по-чоловічому. Але як жінка ти геть нетямуща. Ти не вмієш розпізнавати людей.
Очі Скарлет заблискали вогнем, вона раз у раз стискала й розтискала кулаки.
— Розпалила я тебе до шалу, правда? — запитала стара пані, усміхаючись.— Саме цього я й хотіла.
— Ви хотіли, он як! А скажіть, будь ласка, навіщо?
— В мене досить на це підстав, і то поважних.
Бабця відхилилася в кріслі, і Скарлет нараз побачила, яка вона страшенно знеможена й неймовірно стара. Маленькі клішнюваті руки, згорнуті над віялом, були жовті й воскові, мов у мертвяка. У Скарлет раптом зблиснув здогад, і весь гнів її розвіявся. Нахилившись, вона взяла обіруч долоню старої.
— Ви миленька вигадниця, та й годі,— сказала Скарлет.— Нагородили тут такого, що й самі ані слову з цього не вірите. Це ви тільки для того, щоб одвернути мої думки від тата, еге ж?
— Нема чого примилюватись! — буркотливо кинула їй Стара Господиня, висмикуючи долоню.— Почасти й дня того, а почасти тому, що мої слова — це щира правда, тільки ти надто дурна, аби їх зрозуміти.
Але на обличчі у неї був легенький усміх, і мова її не здавалась такою жалкою. Скарлет уже забула про свій гнів. Стара ж зовсім не думає того, що набазікала про Ешлі.
— Все одно я вам вдячна. Це так добре з вашого боку, що ви поговорили зі мною. І я рада, що ми однакової думки про Вілла й Сьюлін, навіть якщо... навіть якщо багато людей не схвалюють їхнього наміру.
У холі нарешті з’явилася місіс Тарлтон з двома склянками сколотин. Невмійка в хатніх справах, вона розхлюпала сколотини, і рідина опливала склянки.
— Довелося за ними аж до буди над струмком сходити,— пояснила вона.— Пийте швидше, бо вже люди вертають з кладовища. Скарлет, а ти й справді дозволиш Сьюлін вийти за Вілла? Вона, власне, не дуже його й варта, але ж він з білих злидарів і...
Скарлет і бабця перезирнулись. В очах старої поблискували зухвалі вогники, і Скарлет відповіла їй таким самим поглядом.