Выбрать главу

Через усе це вона цілі ночі не могла заснути. Її непокоїв Ешлі — і тому, що вона знала, який він нещасний, і тому, що бачила: цей його стан не дає йому зробитися справжньою діловою людиною. Для Скарлет було мукою, що обидва її тартаки опинилися під орудою таких нетям, як Г’ю та Ешлі, і серце у неї розривалося, коли конкуренти перехоплювали найкращих її покупців, хоч вона доклала так багато зусиль і так добре все спланувала на той час, поки буде не при ділі. Ох, якби ж то вона могла знов узятися до роботи! Вона б ні на крок не відступала від Ешлі, і він би, звісна річ, усе опанував. А Джонні Геллегера поставила б на другий тартак, продаж узяла б на себе, і все налагодилося б. Що ж до Г’ю, то якби він хотів лишитись у неї, нехай би розвозив ліс замовникам. На щось краще він і не здатний.

Правда, Геллегер, здається, пройдисвіт добрий, хоч і не в тім’я битий. Тільки ж де вона знайде когось іншого? І чому це так, що всі, котрі тямовиті й при тім чесні, вперто відмовляються працювати в неї? Якби хоч одного такого вона мала на місці Г’ю, то могла б і не журитись, тоді як тепер...

Томмі Велберн, дарма що калічний, має підрядів у місті як ніхто, і, кажуть, гроші ковшем загрібає. Місіс Меррівезер і Рене процвітають, а оце навіть відкрили пекарню в місті. Рене порядкує там з чисто французьким спритом, а дідок Меррівезер, радий, що вирвався зі свого закутка біля пічки, розвозить пироги у фургоні Рене. Брати Сіммонси мають стільки роботи у себе в цегельні, що в них щодень по три зміни працює. А Келлс Вайтінг заробляє гроші на випростувачі волосся, вмовляючи неграм, що як вони не вирівняють собі кучерів, республіканці їм повік не дадуть права голосу.

І так було в усіх її знайомих, котрі щось тямили,— лікарів, адвокатів, крамарів. Апатія, що гнітила їх зразу по війні, давно вже минулася, і всі вони заходилися збивати собі статки, й нікому не боліла голова через її клопоти. А не при ділі зосталися лише такі, як Г’ю — або й Ешлі.

Це ж і треба було такої халепи: мати на руках ціле підприємство, та ще й дитини чекати!

«Годі вже, більше дітей у мене не буде, — рішуче поклала собі Скарлет.— Не збираюсь я бути такою, як інші жінки, що приводять у рік по дитині. Боже милостивий, та це б означало на півроку кидати Тартаки напризволяще! А я ж бачу, що не можна полишити їх і на день. Так і заявлю Френкові: більше дітей мені не треба».

Френк, правда, хоче мати велику родину, але якось вона його вкоськає. Рішення її непохитне. Це буде її остання дитина. Тартаки — набагато важливіше.

Розділ XLII

Дитина Скарлет виявилась дівчинкою, лисоголовим пуцьвірінком, бридким, як безволоса мавпочка, і кумедно схожим на Френка. Ніхто, крім засліпленого любов’ю батька, не міг добачити в ній бодай натяку на вроду, але сусіди, бувши зичливі, запевняли: всі бридкі немовлята з часом робляться гарненькими. Назвали її Елла Лорена, Елла на честь бабусі Еллен, а Лорена — бо це було тоді наймодніше ім’я для дівчат, так само, як імена Роберт Лі та Непоборний Джексон були широко вживані для білих хлопчиків, а Авраам Лінкольн та Емансипація — для негренят.

Народилась вона серед того тижня, коли всю Атланту охопило гарячкове збудження і в повітрі відчувалось наближення нещастя. Заарештували одного негра, що похвалявся, ніби згвалтував білу жінку, але не встиг він постати перед судом, як на в’язницю вчинив набіг ку-клукс-клан і негра тихенько повісили. Клан зробив це, щоб звільнити не названу ще жертву насильства від необхідності свідчити у відкритому суді. Її батько та брат ладніше б застрелили дочку й сестру, ніж дозволили їй привселюдно зізнатись у такій ганьбі, отож лінчування негра здавалося громадянам єдино розумним виходом із становища, власне, іншого пристойного виходу ніхто й не уявляв. Проте військові власті це обурило неймовірно. Вони не розуміли, чому дівчина мала о соромитись своїх публічних свідчень.

Почались арешти на кожному кроці, солдати присягалися, що вирвуть клан з коренем, хоч би для цього довелося запроторити за грати всіх білих чоловіків в Атланті. Негри, налякані й спохмурнілі, подейкували про те, що відплатять спаленням будинків. Ширились чутки, ніби янкі перевішають усіх винних, якщо їх знайдуть, та що негри готуються підняти повстання проти білих. Люди сиділи по домах, позамикавши двері й позачинявши віконниці, а чоловіки остерігалися йти на роботу й лишати жінок та дітей без захисту.