Але його холодність і відчуженість виключали таку можливість.
Розділ XLIII
Був один з нечастих у грудні днів, коли сонце пригріває майже так, як бабиного літа. З дуба у дворі тітоньки Туп ще не опало сухе червоне листя, а в прибляклій траві де-не-де проступала жовтава зелень. Скарлет з немовлям на руках вийшла на бічний ганок і сіла на крісло-гойдалку поніжитись у проміннях сонця. Вона була у новенькій зеленій сукні з чаллісу, оздобленій кількома ярдами чорної зубчастої стрічки, а на голові мала маленький мереживний чепець, тітоньчин подарунок. І одне, й друге дуже личило їй, вона це знала і неабияк тішилась. Так приємно було знову погарнішати після того, як довгі місяці у тебе був вигляд страховища!
Скарлет сиділа, гойдала на колінах дитину й тихесенько щось наспівувала, коли це почула тупіт копит з провулку і, визирнувши крізь плетиво сухих лоз винограду, що обсновували веранду, побачила, як до будинку під’їжджає Рет Батлер.
З Атланти він зник ще кілька місяців тому, відразу по смерті Джералда й задовго до того, як народилася Елла Лорена. Скарлет таки бракувало його, але в цю хвилину вона воліла б якось уникнути зустрічі з ним. Власне, вже сам обрис його смуглявого обличчя викликав у ній відчуття провини й острах. На сумлінні в неї тяжіло те, що вона заманила до себе на роботу Ешлі, і їй не хотілося говорити на цю тему з Ретом, хоч вона була певна, що, попри всю її нехіть, він неодмінно переведе на це розмову.
Рет зупинив коня біля хвіртки й легко скочив на землю, і Скарлет, схвильовано дивлячись на нього, подумала, що він достоту як герой на малюнку в книжці, яку Вейд так охоче любить слухати.
«Йому б ще сережку у вухо та ножа в зуби,— промайнуло у неї.— Та пірат він чи ні, а сьогодні я не дам перерізати собі горло».
Коли він підходив стежкою до веранди, вона голосно привітала його, усміхнувшись якомога звабливіше. Яке щастя, що на ній нова сукня і цей чепець, і що взагалі вона гарно виглядає! З того, як Рет зміряв її промітним поглядом, Скарлет побачила, що й він віддає їй належне.
— Новенька дитина! Оце сюрприз, Скарлет! — засміявся він і, нахилившись, відслонив покривальце над маленьким бридким личком Елли Лорени.
— Не робіть з себе дурника,— озвалася Скарлет, червоніючи.— То як ся маєте, Рете? Вас так довго не було.
— Таки не було. Дозвольте я потримаю дитину, Скарлет. Не бійтесь, я знаю, як обходяться з немовлятами. Я багато чого такого вмію, що ви й не сподіваєтесь. Але ж малюк — викапаний Френк. Усім, от лише бакенбардів ще нема, хоча — на все свій час.
— Цього часу не скоро діждетесь. Це дівчинка.
— Дівчинка? Ну, то ще краще. З хлопчиками стільки мороки. Більш не заводьте собі хлопчиків, Скарлет.
Вона вже хотіла відповісти йому так само ущипливо,— мовляв, узагалі не збирається більше заводити ні хлопчиків, ні дівчаток,— але вчасно стрималась і тільки всміхнулася, а сама хутко перебирала в голові, про що б таке заговорити, аби віддалити прикру для неї тему про Ешлі.
— І цікава була у вас поїздка, Рете? Де ви побували цього разу?
— Та... на Кубі... у Новому Орлеані... ну й в інших місцях. Слухайте, Скарлет, візьміть дитину. Вона починає слинявити, а я не можу дістати хустинки. Це премила дитина, запевняю вас, але все-таки я не хочу, щоб вона забруднила мені сорочку.
Скарлет поклала дитину назад собі на коліна, а Рет невимушено вмостився на поруччя й дістав сигару зі срібного портсигара.
— Ви раз у раз їздите до Нового Орлеана,— сказала Скарлет і злегка відкопилила губи.— Але ще ніколи не розповідали мені, що ви там робите.
— Я тяжко працюю, Скарлет, і у мене там, очевидячки, справи.
— Ви — і тяжко працюєте! — засміялась вона йому в віча.— Та ви зроду ніколи не працювали. Ви занадто ледачий. У вас тільки й роботи, що позичати гроші саквояжникам на їхні крадіжки, відбирати у них половину прибутків та ще підкуповувати урядовців-янкі, щоб дозволяли вам грабувати нас, платників податків.
Він відкинув голову назад і розреготався.
— А як уже вам хотілося б мати досить грошей на хабарі урядовцям, щоб і собі так само чинити!
— Та я й у думці...— спробувала вона наїжачитись.
— Але, може, колись і ви достатньо розбагатієте, щоб усіх одним махом підкупити. Скажімо, на тих в’язнях, яких ви підрядили.
— О,— відказала вона трохи знічено,— звідки ви так швидко довідались про цих моїх робітників?
— Я приїхав учора й вечір провів у салуні «Модне дівча», де можна почути всі міські новини. Це свого роду обмінна контора пліток. Краща навіть за жіночий швацький гурток. Кожен, з ким я бачився, повідомляв мене, що ви підрядили гурт в’язнів і поставили над ними плюгавого недоростка Геллегера, щоб загнав їх роботою в могилу.