Скарлет, перелякана й ошелешена, глянула на Мелані, тоді знов на безвладного Ешлі й потроху почала здогадуватись. Вона мало не закричала: «Та він же не п’яний!» — але вчасно осмикнула себе. Нараз їй стало ясно, що це ж вона свідок лицедійства, розпачливого лицедійства, коли на карту поставлено життя його учасників. Скарлет відчувала, що ні вона сама, ні тітонька Туп не беруть у ньому участі, тоді як Мелані й Індія перекидаються репліками, мов актори, кожен з яких добре завчив свою роль. Вона тільки наполовину це зрозуміла, але їй цього вистачило, щоб мовчати.
— Посадіть його в крісло! — обурено вигукнула Мелані.— А ви, капітане Батлер, зараз же вийдіть із цього дому! Як ви сміли показатись тут після того, як знову довели його до такого стану!
Рет і Г’ю опустили Ешлі в крісло-гойдалку, а Рет при цьому заточився так, що був би впав, якби не вхопився рукою за спинку крісла. Обернувшись до капітана, він мовив з прикрістю в голосі:
— Гарну я маю дяку, га? За те, що не дав його поліції забрати, привів додому, коли він верещав усю дорогу й раз у раз поривався битись!
— І ви, Г’ю Елсінг,— мені сором за вас! Що ваша бідна матінка скаже? Пиячите та ще гасаєте по місту з цим... з цим янколюбом, пристібаєм, з цим Ретом Батлером! Але ж і ти, містере Вілксе,— як ти міг до такого докотитись?
— Меллі, я не так уже й п’яний,— пробурмотів Ешлі, і враз по цих словах припав обличчям до столу, затуливши голову руками.
— Арчі, одведіть його до спальні й укладіть в ліжко... вам це не вперше,— наказала Мелані.— Тітонько Туп, будь ласка, приготуйте йому постіль і... ой, горенько моє! — вона раптом вдарилась у сльози.— Ой Боже, і як він міг? Обіцяв же мені!
Арчі вже простяг був руку під пахву Ешлі, а перелякана Туп нерішуче звелася на ноги, коли це втрутився капітан Джефері.
— Не чіпайте його. Він під арештом. Сержанте!
До кімнати ввійшов сержант з гвинтівкою в руці, а Рет, силкуючись не звалитися з ніг, поклав руку на плече капітанові й спробував зосередити на ньому погляд.
— Томе, за віщо ти його арештовуєш? Він не дуже й п’яний. Я бачив його в куди гіршому стані.
— Яке мені в чорта діло, п’яний він чи ні! — вигукнув капітан.— Про мене, хай би він і в канаві валявся. Я не поліцейський. Сьогодні ввечері ку-клукс-клан вчинив набіг на Наметище, і саме за це його й містера Елсінга заарештовано. Там убито негра й одного білого. А містер Ешлі командував набігом.
— Сьогодні ввечері? — розреготався Рет. Він реготав дедалі дужче, аж урешті упав на канапу й обхопив руками голову.— Тільки не сьогодні, Томе,— озвався він, вгамувавши напад реготу.— Ці двоє були сьогодні ввечері зі мною... від самої восьмої години, коли всі вважали, що вони засідають на своїх сходинах.
— З тобою, Рете? Але...— Капітан зморщив чоло і недовірливо подивився на Ешлі, що хріп за столом, та на Мелані, що зойкала поруч.— Але... де ж ви були?
— Я не хотів би цього казати.— І Рет п’янувато скосив поглядом на Мелані.
— Ні, краще вже кажи.
— То вийдім на ганок, і я тобі скажу, де ми були.
— Ні, кажи тут.
— Але при дамах такого не годиться казати. Якби дами вийшли з кімнати...
— Я не вийду! — заявила Мелані, сердито прикладаючи хустинку до очей.— Я маю право знати. Де був мій чоловік?
— У розважальному закладі Кралі Вотлінг,— дещо знічено пояснив Рет Батлер.— Там був і він, і Г’ю, і Френк Кеннеді, і доктор Мід, і... вся їхня капела. Мали там вечірку. Гульнули на всю губу. З шампанським. З дівчатами...
— У... Кралі Вотлінг?
Голос Мелані знявся вгору й урвався на ноті такого болю, що всі перелякано озирнулись на неї. Вона рукою схопилася за груди і, не встиг Арчі й підхопити її, тут-таки зімліла. Всі сполошилися, Арчі підхопив Мелані, Індія метнулась на кухню по воду, Туп і Скарлет заходились обмахувати її й поплескувати по руках, а Г’ю Елсінг раз по раз вигукував:
— Оце наробили! Оце наробили!
— Тепер усе місто знатиме,— розлючено сказав Рет.— Сподіваюся, ти задоволений, Томе. Завтра на всю Атланту не знайдеться жодної жінки, яка б озвалася до свого чоловіка.
— Та я, Рете, й гадки не мав...— Капітана аж у піт кинуло, хоч він і стояв проти дверей, звідки в спину йому віяв холодний вітер.— Але стривай! Ти можеш присягти, що вони були... м-м... у Кралі?
— Авжеж, хай йому чорт! — буркнув Рет.— Можеш і сам спитати у Кралі, коли не віриш мені. А тепер дозвольте-но я однесу місіс Вілкс у спальню. Дай її мені на руки, Арчі. Звичайно, я можу донести. Ви, міс Туп, ідіть попереду з лампою.
Він легко взяв з рук Арчі безживне тіло Мелані.
— А ти, Арчі, вклади містера Вілкса в ліжко. Я після цієї ночі не хочу ані бачити його, ані навіть торкатись до нього.