— Ох, ви таки неможливий! — розлючено скрикнула Скарлет, дарма що її могла почути Мамка.— Я й не подумаю шкодувати, якщо ви більше сюди не вернетеся.
Вона обернулась і майнула до сходів нагору, сподіваючись, що його тепла долоня ляже їй на плече й зупинить її. Та він тільки розчахнув зовнішні двері, крізь які війнуло холодним протягом.
— Але все ж я вернуся,— сказав він і вийшов, а вона так і лишилася стояти на нижній сходинці, дивлячись на зачинені двері.
Обручка, яку Рет привіз із Англії, і справді виявилася великою, такою великою, що Скарлет соромилась її носити, їй до вподоби були яскраві й коштовні оздоби, однак цього разу Скарлет не покидало прикре відчуття, що всі скажуть, і слушно, яка ця обручка вульгарна. Діамант посередині був у чотири карати, а круг нього містилося кілька смарагдів. Цей перстень сягав до кісточки у неї на пальці і своєю вагою аж наче відтягував усю долоню. Скарлет мала підозру, що Ретові було непросто дістати такого персня і що він, щоб допекти їй, зумисне наказав зробити його якомога крикливішим.
Поки Рет не вернувся до Атланти й на пальці у неї не з’явилась обручка, Скарлет навіть нікому з рідні не говорила про свої наміри, і коли вона оголосила заручини, знялася справжня буря пліток та пересудів. Після тієї пригоди з ку-клукс-кланом Рет і Скарлет стали найнепопулярнішими серед городян — звісно, коли не лічити янкі та саквояжників. Скарлет не схвалювали ще від того далекого дня, коли вона скинула жалобу по Чарлзові Гамільтону. Несхвалення це посилилося через її зовсім не жіночне ставлення до тартаків, через її нескромність, коли вона показувалась на людях, бувши при надії, та й з багатьох інших причин. Але коли Скарлет призвела до смерті Френка й Томмі і наразила на небезпеку життя ще кільканадцятьох чоловіків, несхвалення переросло у громадський осуд.
Що ж до Рета, то він накликав на себе ненависть міста ще своїми спекуляціями під час війни, і не став милішим для співгромадян, увійшовши в спілку з республіканцями по її закінченні. Проте, як не дивно, особливою ненавистю до нього пройнялися місцеві дами через те, що він урятував життя декому з найповажніших жителів міста.
Це зовсім не означає, ніби жінки не хотіли, щоб їхні чоловіки лишилися живі. Їх украй обурювало інше: що вони мають завдячувати порятунок своїх чоловіків такому типові, як Рет, та ще й мусять дотримуватись того негожого пояснення, яке він вигадав. Цілі місяці їм доводилося мовчки терпіти зневажливий сміх янкі — дами висловлювались у тому розумінні, що якби в Рета справді душа боліла за ку-клукс-клан, він придумав би, як пристойніше залагодити всю цю справу. Вони твердили, що він спеціально приплів сюди Кралю Вотлінг, аби зганьбити достойних городян. Отож нема чого дякувати йому за порятунок чоловіків або ж прощати його давніші гріхи.
Ці жінки, такі відкриті до чужого лиха, такі чулі до біди ближнього, такі витривалі у скруті, ставали невблаганними, як фурії, до кожного відступника, котрий порушив бодай найменший закон їхнього неписаного кодексу. Цей кодекс був простий: схиляння перед Конфедерацією, пошана до її ветеранів, вірність усталеним традиціям, гордощі в убозтві, щирі обійми для друзів і неубутня ненависть до янкі. А Скарлет і Рет, з погляду жіноцтва, зневажили всі до одного пункти цього кодексу.
Чоловіки, що їм життя врятував Рет, намагалися задля пристойності та й з почуття вдячності якось стримати своїх жінок, хоч і не дуже вдало. Від Рета й Скарлет ніхто не був у захваті й до оголошення про майбутній шлюб, але тоді бодай ставилися до них з формальною чемністю. А тепер навіть це стало неможливим. Новина про їхні заручини розкотилася містом як вибух, несподіваний і приголомшливий, і навіть найлагідніші з жінок пройнялись обуренням. Виходити заміж ледве як за рік після Френкової смерті, в якій вона ж сама й винна! Та ще й за цього Батлера, власника публічного дому, співучасника янкі й саквояжників у всіляких грабіжницьких махінаціях! Поодинці їх ще могли сяк-так терпіти, але безсоромна спілка Скарлет і Рета — це вже було понад усяку міру. Обоє вони підлі й ниці! Їх слід би вигнати з міста, та й годі!
Атланта, можливо, поблажливіше поставилася б до них двох, якби звістка про їхні заручини не з’явилася в той час, коли Ретові приятелі саквояжники й пристібаї зробилися ненависніші, ніж будь-коли, в очах шанованих городян. Повсюдна ненависть до янкі та їхніх прибічників досягла тоді найвищого рівня, бо щойно під натиском янкі впала остання твердиня Джорджії. Довготривала кампанія, що розпочалась, коли чотири роки перед тим Шерман посунув від Долтона на південь, нарешті завершилася цілковитою перемогою, і штат було упокорено остаточно.