— О так!
— Я гадав, що спілкування зі мною позитивно вплине на твій смак. Але чому не будинок у креольському стилі або колоніальному, з шістьма білими колонами?
— Я ж кажу тобі, що не хочу, щоб він був бридкий і старомодний. А всередині нехай будуть червоні шпалери на стінах і червоні оксамитові портьєри над усіма розсувними дверима, і щоб скрізь були дорогі меблі з горіхового дерева, а на підлозі розкішні м’які килими і... Ох Рете, таж усі позеленіють від заздрощів, коли побачать наш будинок!
— А чи конче треба, щоб нам усі заздрили? Хоча, як тобі цього хочеться, нехай зеленіють. Тільки чи не спадало тобі на думку, Скарлет, що це певний несмак — так марнотратно опоряджати будинок, коли всі навколо в убозтві?
— А я цього хочу,— вперто заявила вона.— Я хочу, щоб усім моїм недоброзичливцям аж закрутило в носі. І ми влаштовуватимемо великі прийоми, щоб усі городяни стали шкодувати, що говорили про мене всяку гидоту.
— Але хто ж тоді приходитиме на наші прийоми?
— Та всі, а як же інакше?
— Сумніваюся. Стара гвардія помирає, але не здається.
— Ох Рете, це все порожні слова! Коли маєш гроші, всім ти любий.
— Тільки не південцям. Грошовитому спекулянтові важче пробитися до порядних віталень у місті, ніж верблюдові пролізти крізь вушко голки. А щодо пристібаїв — цебто мене з тобою, моя крихітко,— то нам ще поталанить, якщо люди не плюватимуть нам услід. Але коли вже ти так хочеш спробувати, я тебе підтримаю, люба, і вельми буду тішитись, як ти поведеш свою кампанію. А оскільки ми завели мову про гроші, дозволь, я з’ясую тобі деякі речі. Ти матимеш стільки грошей на будинок, скільки потребуватимеш, і на всякі там свої фанаберії також. І якщо ти любиш коштовності, то матимеш і їх, тільки вибиратиму я сам. У тебе такий прегидкий смак, моя крихітко. І все, що ти схочеш для Вейда та Елли. А якщо у Вілла Бентіна будуть клопоти з бавовною, я залюбки підтримаю таку любу тобі плантацію в окрузі Клейтон. Це досить порядно, еге ж?
— О так! Ти дуже щедрий.
— Але слухай уважно. Ані одного цента на крамницю і ані одного цента на ці твої скіпкові тартаки.
— Ох,— не стрималася Скарлет і посмутніла. Увесь медовий місяць вона мізкувала над тим, як витягти з нього тисячу доларів, потрібних їй на купівлю ще п’ятдесяти футів землі для розширення складу деревини.
— Мені здавалося, що ти завжди похвалявся широтою поглядів і що тебе не обходять людські поговори про мої ділові інтереси, аж, виявляється, ти такий самий, як і решта чоловіків,— боїшся, щоб люди не сказали, що в нашій родині я верховода.
— Ніколи й ні в кого не виникне сумніву щодо того, хто верховодить у родині Батлерів,— протягло мовив Рет.— А що дурні скажуть, мене не цікавить. Коли хочеш знати, то я так погано вихований, що пишаюся, маючи кмітливу жінку. Я хочу, аби ти й далі заправляла своєю крамницею і тартаками. Вони належать твоїм дітям. Коли Вейд виросте, йому не дуже приємно буде лишатись на утриманні вітчима, і він зможе перебрати на себе ці твої заклади. Але мого жодного цента не піде ні на крамницю, ні на тартаки.
— Чому?
— Тому що я не збираюся своїм коштом утримувати Ешлі Вілкса.
— Ти знову своєї?
— Ні. Але ти спитала про мої мотиви, і я тобі пояснив. І ще одна річ. Не гадай собі, ніби зможеш обдурювати мене з рахунками на свої вбрання та на ведення дому, щоб у такий спосіб заощадити грошей на купівлю зайвих мулів або ще одного тартака для Ешлі. Я пильно стежитиму за твоїми видатками, а що скільки коштує, я вже знаю. Ой, та не вдавай з себе таку ображену. Ти на це здатна. На тебе це цілком схоже. Я взагалі думаю, що ти на будь-що здатна, коли йдеться про Тару або Ешлі. Щодо Тари, то я не заперечую. Але Ешлі я рішуче викреслюю. Я попускаю віжки, моя крихітко, однак не забувай, що в мене є вуздечка й остроги.
Розділ XLIX
Місіс Елсінг наставила вуха у бік холу. Почувши, як хода Мелані завмерла в кухні, де стукіт тарілок та подзенькування срібла засвідчили наближення почастунку, вона обернулась і тихенько заговорила до дам, які з швацькими кошиками на колінах сиділи кружка у вітальні.
— Я особисто не збираюся складати візитів до Скарлет ані тепер, ані коли-будь у майбутньому,— заявила вона, і її холодне елегантне обличчя стало ще холоднішим.
Решта членів жіночого «Швацького гуртка для конфедератських удів та сиріт» тут-таки відклали голки і ще ближче зсунули крісла на коліщатах. Усім дамам страшенно кортіло поговорити про Скарлет і Рета, але присутність Мелані унеможливлювала це. Молоде подружжя щойно напередодні повернулося з Нового Орлеана й оселилося у весільному номері готелю «Національ».