— Я не згодна з цим! — скрикнула вона.— Не згодна! Ти просто не при пам’яті, Меллі, і не відповідаєш за свої слова. Ми й далі будемо приятельками, ти і я. І я не дозволю, щоб ця справа посварила нас.
Місіс Елсінг заллялася слізьми, і Мелані, сама не тямлячи як, опинилася в її обіймах, але й, схлипуючи, твердила, що не відступиться від своїх слів. Кілька інших дам також вибухнули плачем, а місіс Меррівезер, гучно сякаючись у хустинку, пригортала водночас місіс Елсінг і Мелані. Тітонька Туп, нажахано спостерігаючи всю цю сцену, раптом осіла на підлогу й по-справжньому зімліла, що траплялося з нею вкрай рідко. Серед загальних сліз, метушні, поцілунків, пошуків нюхальної солі та бренді тільки одне обличчя лишалося незворушним, одні очі лишалися сухими. Коли Індія Вілкс вийшла з будинку, ніхто й не помітив.
Дідок Меррівезер, зустрівши кількома годинами пізніше дядечка Генрі Гамільтона в салуні «Модне дівча», переповів йому цю ранкову пригоду. Зробив він це з неабияким задоволенням, радий, що у когось вистачило духу втерти носа його грізній невістці.
— Ну й чим же скінчила ця зграя дуреп? — роздратовано поцікавився дядечко Генрі.
— З певністю я не знаю,— відповів старий,— але виглядає на те, що Меллі в цьому забігові ловко їх обійшла. Закладаюся, що всі вони, бодай по разу, а відвідають Батлерів. Люди, Генрі, вельми поважають вашу небогу.
— Меллі — наївнячка, а дами мають рацію. Скарлет — добра пташка, і я досі не можу збагнути, з якої речі Чарлі був одружився з нею,— понуро прорік дядечко Генрі.— Проте Меллі певною мірою теж має рацію. Родини тих чоловіків, яких урятував капітан Батлер, повинні хоча б з чемності скласти їм візит. Коли хочете знати, то я, власне, не маю нічого проти Батлера. Рятуючи наші шкури в ту ніч, він повівся як порядна людина. А от Скарлет — ця сидить мов реп’ях у мене під хвостом. Надто велика вона спритнюга, і сама ж на цьому й потерпає. А проте я завітаю до них. Пристібайка чи ні, але Скарлет зрештою мені родичка. Я сьогодні ж таки й сходжу.
— І я з вами, Генрі. Доллі знавісніє, почувши, що я пішов туди. Стривайте-но, я смикну ще разочок.
— Ні, вип’ємо в капітана Батлера. Хоч би там як, але напої у нього завжди добрі.
Рет сказав, що стара гвардія ніколи не здається, і мав слушність. Він розумів, як мало важать ті нечисленні візити до них, і розумів, чим їх викликано. Перші завітали родини чоловіків, які брали участь у тому невдалому наїздові клану, однак майже ніхто не повторив свого візиту. І ні від кого з них Батлер не почув запросин у гості.
Рет сказав, що вони й по одному разу не прийшли б, якби не страх перед Мелані. Звідки у нього взялася ця думка, Скарлет не знала, але відкинула її з цілковитою зневагою. Бо який там вплив могла мати Мелані на осіб такого крою, як місіс Елсінг чи місіс Меррівезер? А що вони більше не заходили до них, її мало цікавило,— власне, вона ледве чи й завважила їхню відсутність, бо в їхніх готельних покоях роїлося безліч гостей іншої породи. Корінні атлантці називали їх «новими людьми», але частіше вживали дещо експресивнішого виразу.
Багато таких «нових людей» оселилося в готелі, дожидаючи, як Рет і Скарлет, поки добудують їхні будинки. Ці новоприбульці були веселі й заможні і подібно до Ретових приятелів з Нового Орлеана — вишукано вдягнені, легкі на тринькання грошей і не дуже охочі розводитися про своє минуле. Всі вони належали до республіканців, а до Атланти їх привели «ділові зв’язки з урядом штату». В чому саме полягали ці зв’язки, Скарлет не знала, та й не цікавилась.
Рет міг би просвітити її в цьому плані: ділові інтереси їхні були такі самі, як і в канюків, що накидаються на мертвеччину. Вони нюхом чули здалеку смерть і несхибно зліталися сюди звідусюди, щоб насититись. Джорджіанці вже були не при владі у своєму штаті, Джорджія лежала безсила, і всіляких авантюрників тут кишма кишіло.
Дружини знайомих Ретові пристібаїв та саквояжників цілими гуртами сходилися до них на гостину, так само як і «нові люди», з якими Скарлет запізналася, спродуючи їм деревину на спорудження будинків. Рет сказав, що коли вже вона має з ними ділові зв’язки, то повинна й приймати їх, і після перших їхніх відвідин вона дійшла висновку, що з ними навіть цікаво. Вони гарно вбиралися, ніколи не заводили балачок про війну й скрутні часи, а обмежувались розмовою про останні моди, скандальні пригоди та гру у віст. Скарлет ніколи раніше не брала карт до рук, але тепер залюбки приохотилася до вісту, зробившись невдовзі непоганим гравцем.
Коли тільки вона бувала у себе в номері, там завжди збиралася компанія гравців у віст. Щоправда, тепер вона не часто сиділа у себе: майже всю її увагу поглинало будівництво власного будинку, і їй було не до гостей. У ці дні Скарлет не дуже обходило, відвідує її хто чи ні. Свої товариські забави вона хотіла відкласти до тієї пори, коли дім добудують і вона стане господинею найбільшої в Атланті оселі й уряджатиме найвишуканіші в місті прийоми.