— Якби це був хтось інший, я б не переймався так... але Рет Батлер! Я бачу, що він зробив з тебе. Під його впливом ти мимоволі привчилася бути такою самою безоглядною в думках, як і він. Звісно, я розумію, що не повинен був би говорити цього... Він урятував мені життя, і я вдячний йому, та все-таки я волів би, щоб це був хтось інший, а не він! І я не маю права говорити з тобою в такий спосіб, наче я...
— Ой Ешлі, ти маєш право... як ніхто інший!
— Я ж кажу, мені просто нестерпно дивитись, як ти, така витончена, стаєш твердошкірою через нього, нестерпно знати, що твоя врода й твої чари належать чоловікові, який... Коли я думаю, що він доторкається до тебе, я...
«Зараз він мене поцілує,— в захваті подумала Скарлет.— І я зовсім не буду винна в цьому!» Вона навіть хитнулася в його бік, але Ешлі раптом відступив на крок, немов збагнувши, що сказав щось зайве — сказав таке, чого зовсім не мав наміру казати.
— Вибач, якщо зможеш, Скарлет. Я... я натякав на те, що твій чоловік не джентльмен, але мої слова доводять, що якраз я сам такий. Ніхто не має права осуджувати чоловіка перед його дружиною. Мені нема ніякого виправдання, крім... крім...
Він затнувся, і обличчя його болісно скривилося. Вона чекала, затамувавши подих.
— Ні, мені нема ніякого виправдання.
Мозок Скарлет, поки вона їхала додому, працював, як у гарячці. Ніякого виправдання, крім... крім того, що він її кохає! Вона й не уявляла, що сама думка про те, як вона лежить в обіймах Рета, може доводити його до такої нестями. Але їй це було по-своєму зрозуміле. В неї самої життя перетворилося б на пекельну муку, якби вона не знала, що стосунки Ешлі з Мелані з необхідності стали такими, як у брата з сестрою. Ретові обійми робили її грубілою, жорстокішою! Ну, коли Ешлі так гадає, вона цілком може обійтися без цих обіймів. Скарлет подумала, як це виглядатиме витончено й романтично, коли воїна й Ешлі будуть фізично вірні одне одному, хоч кожен і пов’язаний шлюбом з кимось іншим. Ця думка захопила її і припала до серця. Та й з практичного боку це було б корисно. Вона вже не муситиме остерігатись появи нових дітей.
Приїхавши додому й відпустивши коляску, Скарлет раптом відчула, що екзальтація від слів Ешлі почала пригасати, коли вона уявила собі, як скаже Ретові про своє бажання спати в окремій спальні й, отже, внести певні зміни у взаємини між ними двома. Пояснити це буде важкувато. І потім — як вона скаже Ешлі, що більше не допускає до себе Рета, оскільки він, Ешлі, цього зажадав? А кому потрібна така пожертва, про яку ніхто не знатиме? Це такий важкий тягар — скромність і делікатність! Якби ж то вона могла розмовляти з Ешлі так відверто, як з Ретом! Але нехай уже. Якось вона таки дасть на здогад Ешлі про цю зміну.
Вона піднялася сходами, відчинила двері дитячої кімнати і побачила там Рета, що сидів біля колиски Гарні,— Елла примостилась у нього на коліні, а Вейд показував йому вміст своєї кишені. Яке це щастя, що Рет любить дітей і охоче з ними бавиться. Адже трапляються вітчими, які терпіти не можуть жінчиних дітей від попередніх шлюбів.
— Я хочу поговорити з тобою,— сказала Скарлет і пройшла до їхньої спальні. Краще залагодити це питання відразу, поки її переповнює рішучість не заводити більше дітей і поки кохання Ешлі додає їй сили.
— Рете,— різко заявила вона, коли він причинив за собою двері,— я вирішила, що більше не матиму дітей.
Якщо його вразила несподівана її заява, то він цього не показав. Він повільно підступив до крісла й сів, відхилившись на спинку.
— Крихітко моя, я ж казав тобі ще перед народженням Гарні, що мене не турбує — матимеш ти одну дитину чи двадцятеро.
Ну й хитрюга він — зводить розмову на манівці, так наче не знає, що народженню дітей передує щось інше!
— Я вважаю, що трьох досить. Я не збираюся щороку народжувати по дитині.
— Троє — цілком задовільне число.
— Ти чудово розумієш...— почала вона й почервоніла від збентеження.— Ти розумієш, що я маю на увазі?
— Авжеж. А ти усвідомлюєш, що я можу подати на розлучення з тобою, коли ти відмовиш мені у моїх подружніх правах?
— У тебе вистачить на це ницості! — скрикнула Скарлет, роздратована, що все йде не так, як вона замірялась.— Якби ти мав хоч трохи шляхетності, то... то ти повівся б, як... Та глянь хоч би на Ешлі Вілкса. Мелані не може мати більше дітей, і він...
— Ешлі — джентльмен з голови до ніг, я знаю,— відказав Рет, і в очах його з’явився якийсь дивний блиск.— Викладай, будь ласка, далі, що маєш викласти.