— Майже, але не зовсім,— відказав Рет, заправляючи сорочки в штани.— А тепер іди витрать свого долара і не попускай жодному хлопцеві, котрий скаже, ніби я не був на війні.
Вейд вистрибом вибіг з кімнати, нетямлячись від радості, й став гукати Порка, а Рет знов узяв на руки Гарні.
— Навіщо всі ці брехні, мій відважний вояче? — запитала Скарлет.
— Хлопець повинен пишатися своїм батьком... або й вітчимом. Я не хочу, щоб йому було соромно перед іншими малими шибениками. Діти — жорстокі істоти.
— Пхе, дурниці!
— Я ніколи не думав, що це так багато важить для Вейда,— поволі мовив Рет.— Я й не думав, що він може так переживати. І я не допущу, щоб це повторилося з Гарні.
— Що саме?
— Гадаєш, я допущу, щоб моя Гарні соромилася свого батька? Щоб її не запрошували на дитячі свята, коли їй виповниться дев’ять чи десять років? Гадаєш, я допущу, щоб вона, як Вейд, терпіла приниження за те, в чому не вона винна, а ми з тобою?
— Тю — дитячі свята!
— Але дитячі свята перетворюються потім на бали для дівчат на виданні. Гадаєш, я допущу, щоб моя дочка росла поза пристойним товариством Атланти? Я не збираюсь посилати Гарні на Північ учитись і гостювати лише тому, що її не приймають тут або в Чарлстоні, Саванні чи Новому Орлеані. Не буде такого, щоб вона мусила одружуватися з янкі або чужинцем тому, що жодна порядна родина на Півдні її не прийме... бо мати в неї дурепа, а батько пройдисвіт.
Вейд, що чогось вернувся й став на порозі, уважно прислухався до розмови, в якій не все розумів.
— Гарні може вийти заміж за Бо, дядечку Рете.
Гнів зійшов з обличчя Рета, і він, обернувшись до малого, вдав, ніби зосереджено розмірковує над його словами — з дітьми він завжди розмовляв з підкресленою серйозністю.
— А й правда, Вейде. Гарні може вийти за Бо, але от кого ти візьмеш за дружину?
— А нікого,— довірчим тоном мовив Вейд, замилуваний цією розмовою на рівних, бо ж, крім тітусі Меллі, один лише вітчим ніколи не сварив його, а завжди підбадьорював.— Я поїду до Гарварду й вивчуся на правника, як мій тато, а потім стану хоробрим воїном, як і він.
— І чого ця Меллі не може тримати язика на припоні! — скрикнула Скарлет.— Ні до якого Гарварду ти не поїдеш, Вейде. Це янківський навчальний заклад, і я не дозволю тобі в ньому навчатись. Ти підеш до університету Джорджії, а скінчивши його, станеш заправляти крамницею замість мене. А щодо того, яким хоробрим воїном був твій тато...
— Цить! — урвав її Рет, повз увагу якого не пройшло, як зблиснули очі Вейда, коли той почув згадку про незнаного йому батька.— Ти виростеш і станеш хоробрим воїном, як твій тато, Вейде. Бери з нього приклад, бо він був герой, і не дозволяй, щоб хтось засумнівався в цьому. Він же одружився з твоєю мамою, чи не так? А це безперечний доказ героїзму. І я подбаю про те, щоб ти поїхав до Гарварду й вивчився на правника. А тепер біжи й скажи Поркові, нехай повезе тебе до міста.
— Я була б тобі вдячна, якби ти полишив на мене виховання моїх дітей! — вигукнула Скарлет, коли Вейд слухняно подрібцював з кімнати.
— Але ж ти з біса кепська вихователька. Ти доклала всіх сил, щоб позбавити шансів у житті Еллу й Вейда, але я не дозволю тобі зробити те саме з Гарні. Вона буде маленькою королівною, і всі на світі горнутимуться до неї. Не знайдеться такого дому, куди б її не запрошувано. Боже милостивий, ти гадаєш, я попущу, щоб підрісши, вона почала спілкуватися з усім цим набродом, який товчеться в нашому будинку?
— Але тебе самого ця компанія задовольняє...
— А тебе ще й з біса добре задовольняє, моя крихітко. Проте для Гарні це не підходить. Гадаєш, я дозволю їй вийти заміж за котрогось із цих заволок, з якими ти збуваєш час? Ірландці, що тільки-но вибилися з нужди, янкі, біла шантрапа, вискочні-саквояжники... Щоб моя Гарні, в жилах якої кров Батлерів і Робійярів...
— І О’Гар...
— О’Гари колись, може, були й королями в Ірландії, але твій батько — всього-на-всього спритний ірландчик-скоробагатько. Та й ти не краща... Я, правда, теж тут винен. Ганяв сліпцем по життю, мов кажан, випущений з пекла, і ніколи не вважав, що роблю, бо ніщо не мало для мене значення. А от Гарні — має значення. Боже, який же я дурень був! Гарні повік не приймуть у чарлстонському товаристві, і ні моя мати, ні твої тітки Юлейлія і Полін тут нічим не зарадять... так само й в Атланті їй не буде доступу в товариство, якщо ми не вживемо якихось заходів, і то незагайно...
— Ой Рете, ти так цим переймаєшся, що аж смішно. З нашими грішми...
— Хай їм чорт, цим грошам! Ні за які гроші нам не придбати того, що я хочу для неї! Краще б її запрошували на черствий хліб до жалюгідної халупи Пікарів чи до перехнябленої клуні місіс Елсінг, ніж була б вона першою красунею на балу республіканців. Ти, Скарлет, повелась, як дурепа. Тобі треба було ще кілька років тому запевнити своїм дітям місце в товаристві, а ти цього не зробила. Ти навіть не подбала утриматись там самій. Отож важко сподіватися, щоб ти зараз змінилася на краще. Ти занадто любиш загрібати гроші й поштурхувати людей.