Рет умів бути поважним і чарівним, коли притримував язика й не бликав злостиво своїми чорними очима. Роками він не бачив потреби в цьому, але ось тепер нап’яв на себе личину поважності й приваби, а також став одягати жилети темнішої барви. Домогтись прихильності тих, хто завдячував йому життя, виявилося неважко. Власне, ці чоловіки давно б уже засвідчили Ретові свою прихильність, тільки ж він вів себе так, наче їхнє ставлення не дуже його й цікавило. А тепер Г’ю Елсінг, Рене, хлопці Сіммонси, Енді Боннел та інші раптом відкрили, що він дуже милий у поводженні, не любить випинати свою особу й знічується, коли вони заводять мову про свою вдячність йому.
— Е, пусте,— заперечував він.— На моєму місці кожен з вас вчинив би так само.
Він пожертвував значні кошти на обнову єпископальної церкви і зробив помітний — але не надміру — внесок у фонд «Товариства впорядкування могил наших славних воїнів». У цій справі він звернувся особисто до місіс Елсінг і збентежено попрохав, щоб вона нікому не розповідала про його пожертву, добре знаючи, що саме цим і підохотить її якнайшвидше розголосити всім секрет. Місіс Елсінг дуже не хотіла брати від нього «спекулянтські гроші», однак у товаристві була скрута з фінансами.
— Не розумію, чого це ви надумали зробити нам таку офіру,— підшкильнула вона його.
Коли він з належно скорботною міною пояснив їй, що його спонукала до цього пам’ять про колишніх товаришів по зброї, хоробріших, ніж він, але, на жаль, полеглих на полі бою і похованих у безіменних могилах, аристократична щелепа місіс Елсінг аж одвисла. Доллі Меррівезер переказувала їй слова Скарлет про те, ніби капітан Батлер служив у війську, та вона, звичайно, не повірила. І ніхто не повірив.
— Ви служили у війську? А в якій роті... в якому полку?
Рет назвав частину.
— Ах, це артилерія! Всі, кого я знаю, були або в кавалерії, або в піхоті. Тоді все ясно...— Вона урвала мову, раптом розгубившись, бо ж подумала, що зараз він сердито бликне очима. Однак він потупив очі й перебирав пальцями ланцюжок від годинника.
— Я б залюбки записався до піхоти,— мовив він, вдаючи, ніби не помітив її натяку,— але коли з’ясувалося, що я навчався у Вест-Пойнті,— хоч я, місіс Елсінг, і не закінчив академії через один хлоп’ячий вибрик,— то мене приписали до артилерії, до польової артилерії, а не до міліції. В останній кампанії дуже бракувало людей з фаховою освітою. Ви ж знаєте, яких великих втрат зазнали наші, як багато артилеристів загинуло. В артилерії я був досить самотній. Я там не зустрів жодної знайомої душі. Здається, за час усієї служби я жодного чоловіка не бачив з Атланти.
— Он як,— зніяковіло мовила місіс Елсінг. Якщо він служив в армії, то вона, виходить, помилялася. Вона-бо не раз і не два закидала йому боягузтво, і тепер, згадавши це, відчула слабенькі докори сумління.— Он як. А чого ж ви ніколи нікому не розповідали про свою службу? Ви так поводилися, ніби соромитесь цього.
Рет глянув їй у вічі поглядом, в якому важко було щось прочитати.
— Повірте мені, місіс Елсінг,— заявив він поважним голосом,— своїми послугами Конфедерації я пишаюся більше, ніж будь-чим іншим, що я зробив або ще зроблю в житті. Я відчуваю... відчуваю...
— Тоді чому ж ви крилися з цим?
— Мені про це соромно було говорити через... деякі мої попередні вчинки.
Місіс Елсінг детально поінформувала місіс Меррівезер про пожертву Рета й про розмову з ним.
— І, слово честі, Доллі, коли він сказав, що йому соромно, у нього аж сльози виступили на очах! Атож, сльози! Я сама ледве не заплакала.
— Ну й маячня! — скрикнула місіс Меррівезер, пройнята недовірою.— Не вірю я, що в нього були сльози на очах, і не вірю, що він служив у війську! Але це можна легко з’ясувати. Якщо він був у артилерійському полку, я доберуся до правди, бо полковник Карлтон, що командував тим полком, одружений з дочкою однієї з сестер мого діда, і я йому напишу.
Вона таки написала полковникові Карлтону і, на свій подив, отримала відповідь, в якій було дано недвозначно високу оцінку професійним здібностям Батлера. Мовляв, уроджений артилерист, хоробрий вояк і справжній джентльмен, до того ж чоловік скромний — він навіть відмовився від запропонованого йому підвищення по службі.
— Оце так! — промовила місіс Меррівезер, показуючи листа місіс Елсінг.— Мене це вкрай дивує. Може, ми недооцінили цього пройду, гадаючи, що він не служив у війську. Може, треба було повірити Скарлет і Мелані, вони ж казали, що він записався до війська в той день, коли впала Атланта. Але хоч би там як, а він однаково пристібай і ошуканець, і я його не люблю!