— А може,— невпевнено зауважила місіс Елсінг,— може, він не такий уже й поганий. Чоловік, який воював за Конфедерацію, не може бути зовсім поганим. Це тільки Скарлет погана. Знаєш, Доллі, я от собі думаю, що він... ну, що він соромиться Скарлет, але, як чоловік благородний, не зважується в цьому зізнатись.
— Соромиться! Де б пак! Вони обоє рябоє. З чого тобі спала на думку така дурниця?
— Це не дурниця,— обурилася місіс Елсінг.— Учора, коли була така злива, він посадив трьох дітей, навіть ту крихітку, в коляску і роз’їжджав з ними туди-сюди Персиковою вулицею. Він ще й мене підвіз до будинку. А коли я спитала: «Капітане Батлер, хіба ви з глузду з’їхали, що тримаєте дітлахів надворі в таку мокречу? Чом не одвезете їх додому?» — він нічого не відповів, тільки глянув якось знічено. Але за нього відповіла Мамка, вона сказала:
«У домі повно білих голодранців, тож дітям краще побути під дощем, як удома!»
— А що він на те?
— Що він міг сказати? Він тільки бликнув сердито на Мамку й промовчав. Ти ж знаєш, Скарлет учора влаштувала велику партію у віст, і до неї посходилась уся та вульгарна жінота. Мабуть, він не хотів, щоб вони цілували його дитину.
— Оце так,— мовила місіс Меррівезер, завагавшись, але все ще тримаючись за своє. Проте наступного тижня і вона капітулювала.
Рет останнім часом завів собі бюрко в банку. Що він робив за цим своїм бюрком, здивовані банківські канцеляристи не знали, але йому належав такий великий пакет акцій, що вони не могли заперечувати проти його присутності. Трохи згодом вони вже й забули про свою нехіть до нього, бо тримався він спокійно й чемно, та й до того ж тямив дещо у фінансових операціях і капіталовкладеннях. У всякому разі, він цілі дні висиджував за своїм столом, вдаючи ревного трударя, оскільки заповзявся поставити себе на один рівень з шанованими громадянами міста, що працею в поті чола заробляли на хліб насущний.
Тим часом місіс Меррівезер, бажаючи розширити пекарську справу, з якою їй добре повелося, вирішила дістати позичку в дві тисячі доларів під заставу свого будинку. Але в позичці їй відмовили, бо під будинок уже видали дві заставні. Огрядна стара дама, обурена такою несправедливістю, вже виходила з банку, коли її перестрів Рет, довідався, в чому річ, і, вдаючи щиру зацікавленість, промовив:
— Але ж це якесь непорозуміння, місіс Меррівезер! Страшне непорозуміння. Хто-хто, а ви не повинні б мати ніякого клопоту щодо забезпечення. Та я залюбки позичив би вам під саме ваше слово! Дама, яка спромоглась так розбудувати свій заклад, як ви, сама собою становить найпевнішу гарантію. Кому ж банк має позичати гроші, коли не таким людям! Ось посидьте, будь ласка, на моєму стільці, а я зараз з’ясую ваше питання.
Повернувся Рет з усмішкою на обличчі й заявив їй, що сталося непорозуміння, як він і гадав. Дві тисячі доларів уже чекають на неї, і вона може взяти їх, коли буде зручніше. А що стосується її будинку... то чи не буде вона така ласкава підписатись ось тут?
Місіс Меррівезер, усе ще сповнена обурення через завдану їй образу, люта на те, що мусить приймати послугу від людини, якої не любить і якій не довіряє, сухо подякувала Ретові.
Але він ніби нічого й не помітив. А проводячи її до дверей, сказав:
— Місіс Меррівезер, я завжди високо цінував ваш досвід, так от чи можу я спитати у вас поради в одній справі?
Вона ледь кивнула головою, і пір’я у неї на капелюшку легенько ворухнулося.
— Що ви робили, коли ваша Мейбел була мала й смоктала пальця?
— Що-що?
— Моя Гарні смокче великого пальця, і я ніяк не можу її від цього відучити.
— Ви повинні її відучити! — рішуче заявила місіс Меррівезер.— Бо це зіпсує їй обриси рота.
— Я знаю, знаю! І в неї такий гарненький ротик. Але я не можу добрати способу, як це зробити.
— Таж Скарлет напевне це знає,— коротко зауважила місіс Меррівезер.— Вона ж виростила вже двох дітей.
Рет глянув собі на ноги й зітхнув.
— Я пробував під нігті їй закладати мило,— сказав він, ніби не почувши зауваги щодо Скарлет.
— Мило! Пхе! Мило нічого не дасть. Я посипала пальця Мейбел хініном і, мушу сказати вам, капітане Батлер, вона дуже швидко відучилася смоктати.
— Хінін! Зроду б не здогадався! Не знаю, як вам і дякувати, місіс Меррівезер. Бо це мене так гнітило!
Він усміхнувся до неї такою приємною, такою вдячною усмішкою, що місіс Меррівезер на хвильку розгублено застигла на місці. Але прощаючись із Ретом, вона вже теж усміхалася. Їй прикро було визнати перед місіс Елсінг свою помилку в оцінці цього чоловіка, проте як людина чесна вона заявила, що не може не мати добрих рис той, хто так любить свою дитину. Шкода, що Скарлет не дбає про таке миле дитинча, як Гарні. І це просто зворушує, що батько мусить сам виховувати маленьку дівчинку. Рет таки чудово знав, як зворушити людей, а що тим самим він кидав тінь на репутацію Скарлет, його не тривожило.