Увечері Рет часто виходив з дому, але вертався тверезий. Не раз вона чула, як він о пізній порі проминав її зачинену кімнату й тихенько насвистував. Інколи він приводив з собою якихось чоловіків, і вони розмовляли в їдальні за карафкою бренді. Це були зовсім не ті люди, з якими він випивав у перший рік їхнього одруження. Ні багатих саквояжників, ні пристібаїв, ні республіканців він тепер не запрошував. Скарлет, навшпиньках підійшовши до балюстради над сходами, прислухалась і, на свій подив, частенько впізнавала голоси Рене Пікара, Г’ю Елсінга, братів Сіммонсів, Енді Боннела. І постійно там бували дідок Меррівезер та дядечко Генрі. Раз її неабияк вразило, коли вона почула голос доктора Міда. Таж ці люди свого часу вважали що Рета й повісити мало!
В її уяві ця група завжди асоціювалася з Френковою смертю, а пізні відлучки Рета останніми тижнями ще й більшою мірою приводили їй на пам’ять пору, що передувала тому наїздові ку-клукс-клану, в якому загинув Френк. Скарлет з жахом згадувала Ретові слова про те, що заради респектабельності він пристане і до цього клятого клану, хоча молить Бога, щоб не наклав на нього аж такої тяжкої покути. А що, коли Рет, як і Френк...
Одного вечора, коли його не було довше, ніж звичайно, вона вже не змогла стримувати напруження. Почувши нарешті звук Ретового ключа в дверях, вона накинула шаль, вийшла на освітлену газом площадинку над холом і перестріла Рета на верхніх сходинках. На його обличчі, задумливому й відстороненому ту ж мить з’явився подив.
— Рете, мені треба знати! Мені треба знати, чи ти... чи це не через клан... ти так пізно приходиш додому. Чи ти не належиш до..?
У яскравому світлі газової лампи Рет уважно глянув на неї, а тоді всміхнувся.
— Ти відстала від часу,— мовив він.— Ку-клукс-клану в Атланті вже немає. Можливо, і в усій Джорджії теж. Це ти просто наслухалася від своїх приятелів-пристібаїв та саквояжників усяких страхіть про куклукскланівців.
— Клану вже нема? А ти не приховуєш правди, щоб мене заспокоїти?
— Люба моя, коли ж це я заспокоював тебе? Клан уже взагалі не існує. Ми дійшли висновку, що від нього було шкоди більше, ніж пуття, бо він лише дратував янкі й давав привід для наклепів його ексцеленції губернатора Буллека. Губернатор знає, що він утримається при владі тільки доти, доки зможе переконувати федеральний уряд і газети янкі в тому, що Джорджія на грані заколоту і що за кожним кущем криється куклукскланівець. Щоб утримати владу, він розпачливо вигадує брехні про неіснуючу жорстокість ку-клукс-клану, як, мовляв, лояльних республіканців підвішують за пальці, а чесних негрів лінчують, звинувативши у гвалтуванні. Однак він стріляє по неіснуючих цілях, і це йому добре відомо. Дякую тобі за турботу про мене але ку-клукс-клан припинив діяльність невдовзі по тому, як я з пристібая перекинувся на покірного демократа.
Більшість того, що він сказав Скарлет про губернатора Буллеха, пролетіла у неї повз вуха, бо всю її сповнило почуття полегкості, коли вона почула, що клан більше не існує. Рета не вб’ють, як убили Френка, і вона не втратить своєї крамниці та його грошей. Але одне його слівце зачепилось їй за пам’ять. Він сказав «ми», пов’язуючи себе, звісна річ, з тими, кого називав раніше «старою гвардією».
— Рете,— спитала вона раптом,— а чи це не без твоєї допомоги розпався клан?
Він подивився на неї хвильку, і очі його заіскрилися.
— Не без моєї, моя любове. Ешлі Вілкс і я — ось хто завинив у цьому.
— Ешлі... і ти?
— Атож, як не банально, але це правда — в політиці з ким тільки не злигаєшся! Ні Ешлі, ні мені не усміхалося лигатись один з одним, однак... Ешлі взагалі був проти ку-клукс-клану, бо він заперечує насильство будь-якого роду. А я ніколи в клан не вірив, вважаючи, що це цілковита дурість і зовсім не той спосіб, у який можна досягти наших цілей. Зберігати ку-клукс-клан — це певна гарантія того, що янкі сидітимуть у нас на шиї до судного дня. Отож ми вдвох, Ешлі і я, переконали гарячі голови, що, пильно приглядаючись до всього, дожидаючи свого часу й працюючи, ми доможемося більшого, аніж сновигаючи в нічних сорочках і спалюючи хрести.
— Ти хочеш сказати — вони послухалися твоєї поради, незважаючи на те, що ти...
— Що я був спекулянт? Пристібай? Спільник янкі? Але ти, місіс Батлер, забуваєш, що я нині добропорядний демократ, відданий до останньої краплі крові справі визволення нашого дорогого штату від загарбників! Моя порада була слушна, тож до неї і прислухались. Мої поради з інших політичних питань так само слушні. Ми ж маємо тепер демократичну більшість у законодавчих зборах, чи не так? А невдовзі, моя любове, кілька наших добрих приятелів-республіканців опиняться за гратами. Надто вже вони захланні останнім часом, надто вже відкрито гребуть.