Раніше він був вишукано елегантний, а тепер зробився нечупарним, і Порк мусив сперечатися з ним мало не до крику, аби він змінив сорочку перед вечерею. Надмірне заглядання до чарки вже позначилося йому на обличчі, і гострі лінії підборіддя заступила нездорова одутлість, а під очима, набряклими кров’ю, з’явилися мішки. М’язи на його рослявому тілі обм’якли й ослабли, і почав випинатися живіт.
Часто він зовсім не вертався додому ночувати і навіть не попереджував про це. Звичайно, він міг собі хропти в якійсь кімнаті над пивничкою, але Скарлет завжди здавалося, що він проводить ніч у Кралі Вотлінг. Якось вона перестріла Кралю в крамниці — тепер це була простацька собі жінка, майже вся звабливість якої відійшла у минуле. Однак, попри свою косметику й надміру квітчасте вбрання, вигляд вона мала досить симпатичний, майже як у статечної молодички. Замість опустити очі або кинути зухвалий погляд, як то робили інші жінки легкої поведінки у присутності дами, Краля не одвела очей, а глянула на Скарлет пильно й мало не співчутливо, від чого та аж зашарілася.
Але Скарлет уже не могла тепер закидати щось Ретові, не могла гніватись на нього, вимагати вірності або соромити, як не могла примусити саму себе вибачитись перед ним за те, що винуватила його в смерті Гарні. Нездоланна апатія огорнула її, вона почувалася невідь чого такою нещасною, як ще ніколи в житті. Вона була самітна, хоча завжди звикла бути в гурті людей. Може, в неї просто раніше не було часу відчути свою самітність. А тепер, коли самітність і страх владно її опосіли, вона навіть не мала до кого вдатись, окрім Мелані. Бо ж тепер і Мамка, надійна її опора, повернулася до Тари. Назавжди.
Мамка не пояснювала, чому від’їжджає. Її втомлені старечі очі зажурено подивилися на Скарлет, коли вона попросила грошей на квиток додому. На сльози й благання Скарлет залишитись вона тільки відповіла:
— Я так і чую, як міс Еллен каже мені: «Мамко, вертай додому. Ти вже всю свою роботу скінчила». Тож я і їду додому.
Рет, присутній при цій розмові, дав Мамці грошей і поплескав її по плечах.
— Ти правильно робиш, Мамко. Міс Еллен має рацію. Вся твоя робота тут уже скінчилася. Вертайсь додому. Даси мені знати, коли матимеш у чому-небудь потребу.— А коли Скарлет спробувала знову обурено протестувати, докинув: — Цить, дурна ти! Хай їде! Та хто хотів би лишатися в цьому домі... тепер?
І так люто зблиснули в нього очі, коли він це говорив, що Скарлет перелякано відсахнулась.
— Докторе Мід, а ви не думаєте, що він... став трохи не в собі? — поспитала вона, коли через деякий час звернулася до лікаря, пригнічена власною безпорадністю.
— Щодо цього — то ні,— відповів той,— але він п’є, як риба, і занапастить себе, якщо не зупиниться. Він дуже любив дитину, Скарлет, і п’є, щоб забутись. Моя порада вам, панночко, подаруйте йому якнайшвидше другу дитину.
«Х-ха!» — подумала Скарлет, вийшовши з лікаревого кабінету. Це було легше сказати, ніж зробити. Вона залюбки подарувала б йому другу дитину, і кількох дітей, якби могла цим прогнати відсутній погляд у Ретових очах і заповнити болючу порожнечу у своєму власному серці. Хлопчика, щоб був смуглявий, як Рет, і ще одну дівчинку. Ох, ще одну дівчинку, милу, й веселу, й свавільну, й сміхотливу, не таку, як ця недолуга Елла. І чом не міг Господь забрати Еллу, коли вже така його була воля — позбавити її котроїсь дитини? Від Елли вона не мала ніякої радості — тепер, коли не стало Гарні. Але Рет начебто не хоче більше дітей. В усякому разі, він зовсім не заглядає до її спальні, хоч вона тепер ніколи не замикає дверей і навіть лишає їх знадливо прочиненими. Йому це немов зовсім байдуже. Його тепер наче ніщо на світі не цікавить, крім горілки та цієї розчучвіреної рудоволосої жінки.
Тепер він зробився ядучим, тоді як раніше навіть у насмішках його було щось приємне, і брутальним, коли давніше навіть дошкульні його шпички віддавали гумором. Після смерті Гарні багато хто з добропорядних сусідських дам, прихильність яких він завоював незвичайним своїм ставленням до дочки, всіляко силкувалися засвідчити йому симпатію. Вони зупиняли Рета на вулиці, щоб висловити свій жаль, або ж озивалися з-за живоплоту власної садиби, запевняючи, що вони його розуміють. Але відколи загинула Гарні, заради якої він виявляв добрі манери, не стало й самих цих манер. Він без церемоній уривав на півслові вислови співчуття жалісливих сусідок.