Легенда про золоті часи Півдня найяскравіше і найповніше втілена в різновиді роменсу, названому «романтичним романом магнолії та місячного світла». Визнаним батьком такої моделі був Томас Нельсон Пейдж, автор книг «Стара Вірджінія» (1887) та «Червона скеля» (1888), а в 1907 р. з аналогічних творів уже склалася сімнадцятитомна бібліотека південної літератури. Характерним для неї був ідеалізований погляд на Південь, оспівування його довоєнного минулого, героїзація воєнного подвигу, певність у непохитності моральних засад старої аристократії в нових умовах Реконструкції. Серйозна критика вважала роман М. Мітчелл квінтесенцією саме такої традиції. Проте письменниця з цією оцінкою категорично не погодилася. «Мене завжди щиро дивувало, що нью-йоркські критики розглядали „Звіяних вітром“ як „роменс місячного світла і магнолії“. Боже мій, мабуть, вони ніколи не читали вишуканих конфедератських романів 90-х років, а то були б краще обізнані». Цікаво, що обидві позиції мають під собою грунт. Безперечно, М. Мітчелл використала модель типового південного роменсу (міфологізована плантаторська мораль, лицарський кодекс честі, яскрава любовна лінія, барвиста південська риторика, підкреслена увага до проблеми чоловік — жінка), проте доповнила її побаченою з відстані часу темою нового Півдня.
Час дії роману охоплює 12 років — від початку війни (1861) до встановлення стабільного демократичного правління в Атланті (1874). Твір складається з п’яти частин, і кожна присвячена певному періоду не тільки в біографії головної героїні, а й у житті Конфедерації, в житті Атланти: початок війни, її наближення, найтрагічніший період від захоплення міста армією Півночі до кінця війни, поневіряння атлантців у повоєнні роки, і, нарешті, народження нового Півдня. Отож М. Мітчелл розповіла про патріархальний і новий Південь, створивши панораму Громадянської війни з позиції конфедератів. До Півночі ставлення в романі абсолютно однозначне: добрими можуть бути лише окремі люди з Півночі, але всьому, що там відбувається і звідти приходить, слід давати відсіч.
Бездоганне знання і відчуття південського життя — одна з найпривабливіших особливостей роману, за яким можна вивчати мораль, історію, побут, звичаї Атланти і всієї Джорджії. Ретельно, з ніжністю виписано пейзажі, садиби та інтер’єри, змальовано одяг, прикраси, розказано про героїзм і страждання, подвиги і самопожертви. Що ж до взаємин білих і чорних, то вони просто-таки патріархальні, сімейні. Адже для Півдня негр — то природна «деталь побуту». Біла дитина від дня народження потрапляє до служниць-негритянок, а вирісши, не вважає чорного рівним собі, але й не гидує ним, як це буває характерно для жителів Півночі, визволителів, борців за негритянську рівність, котрі, як правило, нехтують чорними в побуті і навіть уявити не можуть власної дитини на руках у негритянки. Така подвійна мораль янкі відображена в романі, де, з одного боку, постають зворушливі традиційні образи негрів-слуг, а з другого — наголошено дворушність північан у расових проблемах, їхнє незнання негритянської психології, побуту, а звідси — фальшивість, надуманість і неефективність тих шляхів і засобів, якими вони намагалися нібито утвердити рівноправність білих і чорних, а насправді найчастіше дбали про власний зиск. З такої позиції зображено й одне з найстрашніших явищ расизму — ку-клукс-клан, що саме в ту повоєнну пору зародився на Півдні. Його виникнення в романі пояснюється прагненням південців власними силами захистити втрачений лад і справедливість в окрузі від банд звільнених, але безпритульних негрів, що, підбурювані, як правило, білими зловмисниками, зробилися волоцюгами, гвалтівниками, грабіжниками. Активними членами й організаторами цього таємного клану стають найшляхетніші герої твору.
Ще одна тема, на якій зосереджується південська свідомість і, відповідно, увага М. Мітчелл,— це жіноче питання. Культ леді — традиція Півдня. А протягом війни до обожнювання і поклоніння додалося ще й поваги, бо всі злигодні воєнного побуту впали на тендітні жіночі плечі, але не зламали духу жінок. Недаремно в місті Джексон, столиці південного штату Міссісіпі, вже в наші дні перед Капітолієм споруджено чудовий пам’ятник жінкам Півдня — матерям, дружинам, сестрам, нареченим воїнів Конфедерації, які були опорою і підтримкою чоловікам, берегли домівки й зберігали в них життя. І Маргарет Мітчелл в своєму творі співає гімн жінці.