— А я зроблю, як хочу. Візьми мій гаманець, дістань звідти золоту монету в п’ять доларів і рушай до міста. І ще... м-м... як ти вже, Мамко, будеш у місті, купи мені там... слоїк рум’ян.
— Ч-чого? — з підозрою перепитала Мамка.
Скарлет незворушно витримала Мамчин погляд, хоч сама зовсім не була певна, що її наказ виконають. З Мамкою ніколи не відомо, до якої міри можна нею попихати.
— Що то таке, тебе не обходить. Просто спитаєш, і тобі дадуть.
— Не збираюсь я купувати, коли не знаю, що воно.
— Та це фарба, як уже ти така допитлива! Обличчя підрум’янювати. І не стій так, роздимаючись, мов жаба. Йди вже.
— Фарба?! — вигукнула Мамка.— Обличчя підрум’янювати? Ну, не думайте, що ви така доросла, щоб я не могла вам лушпи дати! Зроду я такого встиду не знала! Ви таки й правда з глузду з’їхали. Та міс Еллен у могилі перевернеться, як таке почує! Розмальовувати собі обличчя, мов якась...
— Ти дуже добре знаєш, що бабуся Робійяр підмальовувала собі обличчя і...
— Авжеж, мем, і носила ті’ки одну нижню спідницю, і змочувала її водою, аби липла до тіла й було видко, які в неї ноги, але це не доказ, що й вам треба так робити! То були соромітні часи, коли Стара Пані була молода, а тепер часи змінилися, таки правда, і...
— А на Бога! — скрикнула Скарлет, втрачаючи самовладання й скидаючи з себе ковдру.— Забирайся тоді до Тари!
— Я поїду до Тари, коли сама схочу. Я тепер вільна,— розпалилася й Мамка.— І я лишуся тут! Лягайте назад у ліжко. Чи ви хочете запалення легень схопити? Покладіть-но корсет на місце! Покладіть, голубонько. Нікуди вам, міс Скарлет, не можна такої погоди. Боже мій, та ви чисто як ваш тато! Лягайте назад у ліжко... А фарби я однак не купуватиму. Я ж помру від сорому, як люди дізнаються, що це для мого дитяти! Міс Скарлет, ви така люба й мила, що вам ця фарба й ні до чо’. Голубонько моя, таж ніхто й не вживає такого, ті’ки пропащі жінки.
— Але ж воно їм стає в пригоді, хіба ні?
— О Господи, лишень послухайте її! Ясочко, та не кажіть таких лихих слів. Покладіть-но ці мокрі панчохи, любонько. Не можу я допустить, аби ви самі купували оту гидоту. Міс Еллен не простила б мені. Лягайте-но в ліжко. Хай уже я піду. Може, надибаю яку крамничку, де нас не знають.
Того вечора в місіс Елсінг, коли вже відбулося вінчання Фенні, а старий Леві з іншими музиками заходився настроювати інструменти до танців, Скарлет радісно розглянулася круг себе. Це ж так збуджувало — знов опинитися на справжній вечірці! І приємно було, що її дуже тепло зустріли. Коли вона ввійшла в дім попідруч з Френком, усі кинулися до неї з вітальними вигуками, почали цілувати, тиснути руку, запевняти, як їм страшенно її бракувало, і вмовляти, щоб вона вже не верталася до Тари. Молодики з галантності нібито забули, як вона свого часу розбивала їм серця, а дівчата — як вона запопадливо перехоплювала їхніх кавалерів. Навіть достойні матрони, як-от добродійки Меррівезер, Вайтінг, Мід та інші, що так холодно ставились до неї при кінці війни, пустили в забуття її легкодумну поведінку та свій осуд і пам’ятали тепер тільки те, що вона вкупі з усіма ними потерпіла у спільній їхній поразці й що вона небога тітоньки Туп та вдова Чарлі. Вони цілувалися з нею, зі слізьми на очах згадували її небіжчицю-матір і доскіпливо розпитували, як поживають батько та сестри. І всі цікавились, як там Мелані й Ешлі та чом вони теж не приїхали до Атланти.
Незважаючи на приємність від такої зустрічі, Скарлет, хоч вона й намагалася це приховати, було трохи не по собі від стану її оксамитової сукні. Адже сукня й досі була ще волога до колін і в плямах унизу, попри відчайдушні зусилля Мамки й куховарки, які й до гарячого чайника її прикладали, і щіткою чистили, і енергійно помахували нею перед вогнем. Скарлет боялася, щоб хтось не помітив, в якому жалюгідному вигляді сукня, і не здогадався, що це єдине в неї пристойне вбрання. Правда, трохи її заспокоювало те, що більшість присутніх жінок була одягнена далеко гірше. Сукні їхні були добряче поношені, тільки й того, що старанно полагоджені та випрасувані. Тоді як вона мала сукню цілу й нову, ото лише, що мокру, і взагалі це було єдине нове вбрання на вечорі, коли не рахувати весільної сукні Фенні з білого атласу.
Пригадавши, що казала тітонька Туп про фінансову скруту Елсінгів, Скарлет здивувалася, як вони спромоглися на цей атлас, на всі ці почастунки й оздоби, та ще й на музикантів. Це ж чималих грошей треба було! Мабуть, позичили або всім кланом Елсінгів скинулись, щоб улаштувати Фенні бучне весілля. Подібні весільні пишноти у теперішні сутужні часи здавалися Скарлет не меншим марнотратством, ніж нагробки молодим Тарлтонам, і вона відчувала таку саму роздратованість і нехіть, як і тоді, коли стояла над могилами Брента та його братів. Минулися дні, коли можна було безоглядно тринькати гроші. І чого ці люди так затято силкуються жити на колишній манір, не бачачи, що тих часів уже не вернути з минулого?