На місці канапи з вигнутою спинкою, яку так любила Скарлет, стояла зовсім не така зручна тверда лавка. Скарлет намагалася сидіти на ній якомога зграбніше, і щиро шкодувала, що через мокру сукню не може танцювати. А потанцювати так же кортіло! Зате в цьому відлюдному закутку їй легше буде, ніж кружляючи в танці, забити клинці під Френка: вона уважливо прислухатиметься до його балаканини й підохочуватиме до сміливіших зальотів.
Але ж музика просто поривала до танцю! Скарлет притупувала ніжкою в лад з широкою ступнею Леві, що перебирав струни милозвучного банджо й оголошував фігури кадрилі. Ноги танцюристів ширкали, ковзали й притупували по підлозі, пари сходились і розходились, робили оберти й зводили руки дугою.
Після нудних і виснажливих місяців у Тарі так приємно було знов почути музику й шурхіт ніг у танці, побачити в благенькому світлі свічок знайомі усміхнені обличчя друзів, що повторюють давні жарти, примовки, дотепи, кпини, що заграють, як колись загравали. То було так, наче померши, ти воскресаєш до життя. Немовби вернулася та давня весела пора, що була п’ять років тому. Якби заплющити очі й не бачити зношених перешитих суконь і залатаних черевиків та лагоджених черевичків, якби в пам’яті у тебе не поставали образи юнаків, яким уже ніколи не танцювати, то могло б видатись, що й справді нічого не змінилося. Але оскільки очі в неї були розплющені й вона дивилася на літніх чоловіків, що юрмилися в їдальні біля карафки з вином, на матрон, що перемовлялися попід стінами, прикриваючи рота долонями, бо не мали звичних віял, на молодих людей, які погойдувались і підстрибували в танці, їй нараз до моторошності разюче стало ясно, що все змінилося-таки, і то невідворотно, а перед нею не постаті знайомих людей, а привиди.
На вигляд вони були ніби все ті самі, але в них зайшла зміна. В чому ж вона полягала? Чи тільки в тому, що вони стали на п’ять років старші? Ні, тут крилося щось глибше, ніж просто перебіг часу. Щось таке, що вони втратили в собі, що втратив їхній світ. П’ять років тому вони жили, оповиті відчуттям безпеки всього навколишнього, і їм навіть на думку не спадало, що могло б інакше бути. В цьому захистку вони й розквітали. А тепер цей захисток зник, і разом з ним зникли колишнє зачарування, колишні захват і зваба, що чекали їх на кожному кроці, зникла колишня пишнота їхнього способу життя.
Скарлет знала, що вона сама теж змінилася, але не так, як вони, і це її бентежило. Вона сиділа й приглядалася до них, і відчувала себе чужою поміж ними, настільки чужою й самотньою, неначе вона з’явилася з іншого світу, розмовляла мовою, якої вони не розуміють, і сама не розуміла їхньої мови. Потім їй пригадалося, що подібне відчуття у неї було при спілкуванні з Ешлі. З ним і з людьми такого самого крою — а вони ж становили більшість її оточення — вона відчувала себе наче поза обводом того, що спроможна була зрозуміти.
З обличчя вони майже не змінилися, і манери їхні були такі самі, але — як їй здавалось — тільки це в них і лишилося від давніх її друзів. Не зазнала ущербу їхня гідність, час був не владен над їхньою галантністю,— усе це вони зберегли й такими вже й вік свій звікують, та, крім того, вони й неубутню гіркоту нестимуть аж до самої могили, таку гіркоту, для якої і слів нема. Це були лагідні, запальні й потомлені люди, які зазнали поразки, але не хотіли цього визнати, люди, яких життя збивало з ніг, а вони вперто стояли й не падали. Вони були розбиті й безсилі, їх зробили мешканцями завойованих провінцій. Вони дивились на свою землю, таку дорогу їм, бачили, як її плюндрує ворог, як пройдисвіти зневажають закони, як учорашні раби стають погрозою для них, як чоловіків позбавляють виборчого права, а жінкам завдають образ. І не зрікалися пам’яті про своїх близьких.
Все в їхньому колишньому світі змінилося, окрім колишнього стилю життя. Збереглися колишні звичаї — вони й мусили зберегтися, бо поза цим у них нічого й не лишалося. Тож вони й трималися міцно того, на чому найкраще знались і що найдужче любили в давні дні дозвільних манер, вишуканої чемності, легкої невимушеності у спілкуванні, а найпаче — турботливості чоловіків щодо жінок. Вірні традиціям, в яких вони виховувалися, чоловіки були запобігливі й ніжні з жінками, і спромоглися майже цілковито відсторонити від них усе вульгарне й неподобне для жіночих очей. Як на Скарлет, це була неймовірна дурість, бо за останні п’ять років мало що лишилося в житті, чого не спізнали б жінки, навіть найвідгородженіші від світу. Вони ж доглядали поранених, закривали очі вмирущим, перетерпіли злигодні війни, пожеж та плюндрувань, знали, що таке страх, і втеча, і голод.