Скарлет знала, що вся Атланта перетирає її на зубах, але їй до цього було байдуже. Врешті-решт, нема нічого аморального, коли хтось виходить заміж. Головне, що Тару врятовано. А люди — нехай собі базікають. У неї і без того повна голова клопоту. Найважливіше було — як по змозі делікатно втовкти Френкові в голову, що його крамниця повинна давати більше прибутку. Після того страху, що нагнав на неї Джонас Вілкерсон, вона не зможе спокійно жити, поки Френк не матиме у запасі грошей. І навіть якщо не виникне потреби якихось непередбачених видатків, Френкові однаково треба більше заробляти, щоб вона змогла відкласти достатню суму на сплату податку в наступному році. Та й той тартак, про який казав Френк, не виходив у неї з пам’яті. На ньому ж Френк міг би заробити купу грошви. Кожен міг би, коли тепер деревину продають за такими скаженими цінами. Потай душі її злостило, що у Френка замало грошей, щоб і податок сплатити, і тартак придбати. Вона поклала собі, що він конче мусить більше вибивати грошей з крамниці і взагалі бути меткішим, а то ще хтось інший перехопить тартак. Скарлет добре розуміла, що справа ця вельми вигідна.
На місці свого чоловіка вона придбала б тартак, навіть якби задля цього довелося віддати в заставу крамницю. Але коли вона обережно натякнула про це Френкові на другий день після весілля, він тільки всміхнувся і сказав їй, щоб не морочила свою милу голівку всіма цими клопотами. Френка здивувало, що вона знає саме поняття «застава», і спершу це просто втішило його. Та минуло ще кілька днів, і це вже не здавалося таким втішливим, ба навіть почало неприємно вражати. Одного разу він необдумано сказав їй, що «дехто» (імена він остерігся назвати) заборгував йому, але не може тепер розрахуватись, а він, звичайно ж, не буде надміру налягати на давніх своїх друзів, людей з порядних родин. І невдовзі пошкодував за свої слова, бо Скарлет згодом раз у раз доймала його розпитуваннями про боржників. З чарівно-дитячим виглядом вона заходилась випитувати в нього, як їх звуть та скільки саме вони заборгували,— їй просто кортіло це знати, пояснювала Скарлет. Френк усіляко ухилявся від прямої відповіді. Він тільки покахикував нервово, розводив руками й знов і знов починав своє ідіотське патякання про те, яка в неї мила голівка.
Поступово, однак, він почав усвідомлювати, що в цієї милої голівки неабияка «кмітливість на цифри». Правду кажучи, набагато більша, ніж у нього самого, і це не могло не бентежити. Його ошелешило відкриття, що вона може швидко додати подумки цілий стовпчик цифр, тоді як йому коли цифр більше трьох, без олівця й паперу вже не впоратись. І дроби не становили для неї труднощів. Йому здавалося просто непорядним, що жінка знається на дробах і на ділових оборудках, але як уже доля на лихо наділила її такою зовсім нежіночою здібністю, вона повинна бодай не виказувати цього на людях. І якщо до одруження він охоче розмовляв з нею на ділові теми, то тепер це йому зовсім перехотілося. Тоді він гадав, ніби ці матерії не вкладаються їй у голові, отож залюбки пояснював різні деталі. А тепер побачив, що вона тямить аж надто багато, і чисто по-чоловічому обурився такою жіночою двоєдушністю. До цього ще додалося природне для чоловіка розчарування, коли він виявляє, що жінка має здоровий глузд.
Ніхто так і не дізнався, чи дуже скоро після шлюбу Френкові стало ясно, що Скарлет заманула його до шлюбу ошуканством. Можливо, істина свінула йому тоді, коли Тоні Фонтейн, явно вільний від любовного захоплення, приїхав до Атланти у справах. А можливо, це Френкові без усяких манівців розтовкмачила в листі з Джонсборо сестра, вражена братовим одруженням. В усякому разі, довідався він про це не від Сьюлін. Вона йому так і не написала, а він сам, ясна річ, не міг їй писати й щось там з’ясовувати. Та й до чого були тепер пояснення, коли він уже одружений:? У глибині душі він переживав, думаючи про те, що Сьюлін ніколи не дізнається правди й до кінця віку вважатиме його безчесним відступником. Інші, мабуть, теж так гадають і засуджують його. І в якому безглуздому становищі він опинився! У нього нема ніякої змоги виправдатися, бо не казатиме ж він, що втратив голову через жінку а як порядна людина не може він прилюдно оголосити, що Скарлет брехнею затягла його в сильця.
Хоч би там як, але Скарлет йому дружина і має право розраховувати на його лояльність. А поза тим він таки не міг пойняти віри, що вона вийшла за нього виключно з холодного розрахунку, без ніякого почуття. Чисто чоловіча гордість не дозволяла, щоб така думка на довший час затрималась в його голові. Приємніше було думати інше: Скарлет раптово так закохалася в нього, що пішла на обман, аби ним заволодіти. Хоча все одно це було досить дивно. Френк розумів, що не такий він уже й привабливий для жінки, вдвічі за нього молодшої, гарненької собою та елегантної, але він був джентльмен і свої сумніви залишав при собі. Скарлет йому дружина, і він не може ображати її нетактовними розпитуваннями, тим паче що це однаково нічого не змінить.