І якщо товари у нього такий мають вигляд, то який хаос, певне, в його рахунках!
«Ану-но подивлюсь, які ж у нього рахівничі книги»,— подумала вона і, взявши лампу, перейшла до передньої частини крамниці. Віллі, прикажчик, вельми неохоче дав їй заяложений гросбух. Хоч і який молодий, він, очевидячки, був згоден з Френком, що жінкам нічого встрявати у ділові інтереси. Але Скарлет гостро цитьнула на нього й відправила обідати. Коли прикажчик пішов і не стало його несхвальних поглядів, їй полегшало; вона влаштувалась на плетеному стільці біля розжареної грубки, підібрала під себе ногу й розгорнула книгу на колінах. Пора стояла обідня, і вулиці спорожніли. У крамниці не було жодного покупця, тож Скарлет могла вільно собі вивчати гросбух.
Вона почала повільно гортати сторінки, уважно переглядаючи стовпчики імен та цифр, виведених дрібним каліграфічним почерком Френка. Все було так, як Скарлет і побоювалась — вона аж спохмурніла, побачивши це нове свідчення його невміння вести справи. Добрих п’ятсот доларів боргу — часом кількамісячного — числилося за людьми, яких вона добре знала, серед них були й Меррівезери та Елсінги. З побіжних Френкових згадок про боржників Скарлет зробила висновок, що йдеться про якісь дрібні суми. Але щоб такі гроші!
«Якщо вони неспроможні розплатитись, то чого далі й далі купують? — роздратовано думала вона.— І навіщо він їм продає, коли знає, що вони не мають чим заплатити? Багато хто міг би розрахуватись, якби їх притиснути. Елсінги он безперечно могли б, коли в них було за що пошити Фенні нову атласну сукню й справити таке бучне весілля. Френк просто м’якотілий, і люди цим користаються. Та якби він зібрав хоч половину боргів, то запросто вистачило б і тартак купити, і мені на податок».
Раптом з’явилася й інша думка: «Але уявляю собі, як він став би заправляти цим тартаком! Хай йому чорт, якщо Френк крамницею заправляє, мов доброчинним закладом, то як він сподівається розбагатіти на тартаку? Та він за місяць збанкрутує! Я б, їй-бо, краще за нього впоралася з крамницею. Та й з тартаком теж, хоч я й не розуміюся на деревині».
Думка про те, що жінка могла б вести ділові справи не гірш за чоловіка, ба навіть краще, була приголомшлива, а для Скарлет і зовсім революційна: адже її виховувано в тому дусі, що чоловіки всетямущі, а жінки безпорадні. Звичайно, вона вже давно знала, що це не зовсім так, але силкувалася не позбавляти себе остаточно ілюзій. І ніколи раніше не пробувала ввібрати цю дивовижну думку в слова. Скарлет сиділа непорушно, з важкою книгою на колінах, рот ледь розкритий від подиву, і думала про те, що протягом останніх місяців у Тарі вона ж виконувала чоловічу роботу, і виконувала непогано. Їй з дитинства прищеплювано віру в те, що жінка сама ні на що не спроможна, але ж вона заправляла плантацією без чоловічої допомоги, аж поки з’явився Вілл. «Та що там казати,— снувалось у неї в голові,— я певна, що жінка все на світі може, і ніякої чоловічої допомоги їй не треба, хіба лише коли дітей родити, а щодо цього, то, Бог свідок, жодна жінка, якби від неї це залежало, не стала б їх собі заводити».
З цією думкою — що вона не менш кмітлива за чоловіка — прийшли раптом і гордощі, і палке бажання довести цей свій хист самостійно заробляти гроші, як то роблять чоловіки. Гроші, які були б її власністю, яких вона не мусила б ні в кого просити і за які не мусила б ні перед ким звітувати.
— Якби в мене були гроші, я б і сама купила тартак,— промовила вона вголос і зітхнула.— І я б уже знала, як на ньому заробити. Жодної тріски я не продала б у кредит.
Вона знову зітхнула. Грошей нізвідки було взяти, тож не варто було й голову цим морочити. Френк просто повинен стягнути борги зі своїх боржників і купити за ці кошти тартак. Це певний спосіб доробитися більших грошей, і коли тартак буде у нього в руках, вона вже якось змусить Френка стати повороткішим, ніж тут у крамниці.
Скарлет видерла останній аркуш із гросбуха й почала виписувати імена тих, за ким борг числився вже кілька місяців. Вернувшись додому, вона поговорить про це з Френком. Утовкмачить йому, що ці люди повинні сплатити свої борги, навіть якщо вони давні друзі, навіть якщо йому незручно допоминатися за гроші. Френк, звісно, рознервується, бо він несміливий і думка приятелів для нього багато важить. Він такий делікатний, що радше зазнає збитку, ніж виявить належну наполегливість у стягуванні боргів.
І ще він, мабуть, скаже, що ніхто не має готівки, щоб розплатитися. Воно то, може, й правда. Що таке нестатки — це їй відомо. Але все-таки майже в кожного лишилось якесь срібло, коштовності, якась нерухомість. Френк може взяти це замість готових грошей.