— Боже милостивий! — нетерпляче вигукнув він.— Та ви можете думати про що-небудь інше, крім грошей?
— Ні,— щиро відповіла вона, звівши на нього свої зелені очі.— Якби ви пройшли через те, через що пройшла я, ви теж не могли б думати ні про що інше. Я зрозуміла, що гроші — найважливіша річ на світі, і, Бог свідок, я не збираюся знову коли-небудь лишитися без грошей.
Скарлет пригадала пекуче сонце, пухку червону землю, до якої вона припала зболеною головою, пригадала гострий дух негритянських хатин за руїнами Дванадцяти Дубів і як серце її вистукувало: «Я більш ніколи в житті не голодуватиму. Більш ніколи не голодуватиму».
— Колись я таки розживуся на гроші, на великі гроші, і матиму вдосталь будь-яких харчів. І на моєму столі ніколи не стоятиме ніяка мамалига чи там сушений горох. І у мене будуть гарні сукні, всі до одної шовкові...
— Таки всі?
— Всі,— відказала вона коротко, навіть не почервонівши від його іронії.— Колись я матиму достатньо грошей, щоб янкі повік не змогли забрати в мене Тару. Колись я покрию Тару новим дахом, поставлю нову клуню, придбаю добрих мулів орати землю і вирощуватиму так багато бавовни, скільки ви й зроду не бачили. І Вейд ніколи в житті не знатиме, як це — обходитись без найпотрібніших речей. Ніколи. Він матиме все на світі. І ніхто з моєї рідні більш ніколи не зазнає голоду. Я це всерйоз кажу. Геть усе до останнього слова. Ви цього не розумієте, бо у вас егоїстична натура. Вас ніколи саквояжники не виганяли з дому. Ви ніколи не терпіли холоду, не ходили в дранті, не мусили надриватись у праці, щоб вижити в голодну пору.
Він тихо зауважив:
— Я вісім місяців провів у конфедератській армії. І я не знаю іншого місця, де були б кращі умови для голодної смерті.
— Армія! Пхе! Але ви ніколи не збирали бавовни, не прополювали кукурудзи. Ви... Та не смійтеся з мене!
Він знов накрив її долоні своїми руками, коли у неї в голосі забриніли надривні нотки.
— Я зовсім не з вас сміявся. Я сміявся з того, яка велика різниця між вашим виглядом і вашою справжньою вдачею. І я пригадав той день, коли вперше побачив вас на пікніку у Вілксів. Ви були в зеленій сукні й маленьких зелених черевичках, вас оточував рій кавалерів, і вам здавалося, що ви пуп землі. Ви тоді — я ладен закластися — не знали навіть, скільки центів у доларі. І в голові у вас був лише один клопіт — як заманити Еш...
Вона різко вирвала долоні з його рук.
— Рете, коли ви хочете, щоб між нами була сяка-така згода, облиште ці свої балачки про Ешлі Вілкса. Ми без кінця будемо через нього сваритись, бо вам його не зрозуміти.
— Зате ви зрозуміли його геть до щирця,— зі злістю зауважив Рет.— Ні, Скарлет, якщо я маю позичити вам гроші, то застерігаю за собою право обговорювати Ешлі Вілкса так, як мені заманеться. Я можу відмовитись від права на відсотки з моїх грошей, але від права обговорювати Ешлі не відмовлюся. А є ціла низка деталей, пов’язаних з цим молодиком, що їх мені якраз цікаво було б з’ясувати.
— Я не збираюся розмовляти з вами про нього,— відрубала Скарлет.
— Але вам доведеться! Адже у мене в руках гаманець із грішми. З часом, коли ви розбагатієте, у вас теж з’явиться змога так само чинити з людьми... Ви, звісно, і досі ще не байдужі до нього.
— А отже й ні.
— Але ж це видно — ви так палко пориваєтесь його обороняти. Ви...
— Я не дозволю, щоб моїх друзів брали на глузи.
— Ну, це ще ми побачимо. А він і досі не збайдужів до вашої особи, хіба що Рок-Айленд примусив його вас забути? Чи, може, він нарешті усвідомив, яка перлина його жінка?
На згадку про Мелані груди Скарлет заходили, і вона мало не прохопилася, що тільки з міркувань честі Ешлі не покинув дружини. Але вона лише розтулила рота і тут-таки й стулила.
— Ага. Отже, йому й досі не стає глузду оцінити належним чином місіс Вілкс? І табірні знегоди не послабили його почуття до вас?
— Я не бачу потреби розмовляти на цю тему.
— А я якраз бачу таку потребу,— відказав Рет. Голос його звучав якось приглушено, і Скарлет це чомусь не сподобалось.— І я, присягаюся Богом, розмовлятиму про Ешлі, ще й сподіваючись почути від вас те, що мене цікавить. Отже, він досі закоханий у вас?
— Ну то й що, як закоханий? — скрикнула роздратовано Скарлет.— Я не збираюся розмовляти з вами про нього, бо ви неспроможні зрозуміти ні самого Ешлі, ні його почуття. Для вас існує тільки одна любов... така, яку можуть дати отакі жінки, як ця Вотлінг.
— Ага,— тихо промовив Рет.— Отже, я здатний тільки на тваринну хіть?