У побудованих з розмахом особняках яскраве світло й вино, скрипки й танці, грезети й тонкі сукна — і тут-таки за рогом день у день недоїдання й холоднеча. Пиха й бездушність у переможців, гірка витривалість і ненависть — у переможених.
Розділ XXXVIII
Скарлет усе це бачила, з усвідомленням цього жила вдень і лягала спати ввечері, і була в постійному перестраху, що чекає на неї завтра. Вона знала, що через Тоні і її ім’я, і Френкове потрапили до чорних списків янкі, і що нещастя може звалитись на них першої-ліпшої хвилини. Але тепер вона нізащо не могла допустити, щоб її усього позбавили й змусили починати все спочатку — коли завгодно, тільки не тепер, адже невдовзі вона має родити, і тартак щойно лишень почав давати зиск, і майбутнє Тари до осені, до нового врожаю бавовни, залежить від її грошей. Уявити тільки, що вона може все втратити! Що муситиме починати все заново, майже беззбройна супроти цього шаленого світу! Коли вона тільки й має червоні уста, та зелені очі, га слабенький свій, хоч і промітний, розум супроти янкі й усього, що вони обстоюють. Знемагаючи від тривоги, вона відчувала, що їй легше було б накласти на себе руки, аніж знову почати все спочатку.
Серед руйновищ та хаосу весни 1866 року Скарлет усю свою енергію спрямувала на те, щоб тартак став прибутковим. Гроші були в Атланті. Відбудовна хвиля давала потрібну їй можливість, і вона розуміла, що зможе забагатіти — звісно, коли не опиниться у в’язниці. Але — повторювала вона собі знов і знов — ходити треба обережно й чуйно, терпіти покірно зневагу, миритися з несправедливістю, не ображаючись ні на кого, ні на чорного, ні на білого, хто міг би заподіяти їй шкоду. Скарлет ненавиділа нахаб з-поміж вільних негрів так само, як і будь-хто інший, і коли чула їхні образливі кпини й писклявий сміх за спиною, вся шаленіла. Однак ні разу не виказала себе бодай погордливим поглядом. Вона ненавиділа саквояжників і пристібаїв, які на очах в усіх багатіли, тоді як їй було так важко, але не прохоплювалася жодним словом осуду на їхню адресу. Ніхто в Атланті не зневажав янкі дужче за неї, бо вже сам вигляд синьої уніформи сповнював її люттю, але на цю тему вона не заводила мови навіть у родинному колі.
«Я ж не така дуринда, щоб зайве пасталакати,— понуро думала вона.— Нехай інші побиваються за минулим і за чоловіками, які вже ніколи не вернуться. Нехай інші нетямляться через урядування янкі і втрачають при цьому право голосу. Нехай інші сидять у тюрмі, коли не вміють тримати язика на припоні, і йдуть на шибеницю за приналежність до ку-клукс-клану.— (І моторошне ж яке слово! — Скарлет воно жахало ледве чи менше, ніж негрів).— Нехай інші жінки пишаються, що їхні чоловіки у клані. Френк, хвалити Бога, ніколи в це не встрявав. Нехай інші протестують і нуртуються, снують усілякі змови й плани, коли нічого вже не можна змінити. Та й який сенс носитися з минулим, якщо в усіх скрутне теперішнє й непевне майбутнє? І чого варте право голосу, коли обсідають реальніші проблеми — де взяти шматок хліба, як утримати дах над головою, як уникнути тюрми? Та й взагалі — тут дай Боже вберегтися від лиха хоча б до червня!»
Тільки до червня! В цьому місяці, Скарлет розуміла, їй уже доведеться замкнутися в домі тітоньки Туп і так на відлюдді й сидіти до народження дитини. На неї й без того вже косяться, що вона в такому стані з’являється у людних місцях. Жодна дама не повинна показуватись у місті, бувши при надії. Тепер уже й Френк, і Туп умовляли її не ганьбити себе — і їх теж,— і вона обіцяла, що кине роботу в червні.
Тільки до червня! На цей час треба так налагодити все у тартаку, щоб і без неї там справлялися. До червня вона повинна зібрати досить грошей, аби мати бодай невеликий захисток у разі якогось нещастя. Так багато ще треба зробити і так мало часу! Вона шкодувала, що день такий короткий, і рахувала кожну хвилину в гарячковій гонитві за грішми, щоб їх було якомога більше.
Вона так напосіла на несміливого Френка, що справи у крамниці покращали, і він навіть стягнув частину давніх боргів. Але головні свої надії Скарлет покладала на тартак. Атланта о цій порі скидалася на величезну рослину, яка, зрубана при самій землі, раптом ізнов погналася вгору, тільки тепер маючи міцніші пагони, густіше листя, рясніше галуззя. Потреба у будівельних матеріалах була куди більша, ніж можливості ринку. Ціни на деревину, цеглу й камінь зростали, і на тартаку Скарлет робота не припинялася від самого ранку до смерку, коли вже засвічували ліхтарі.