- Сподіваюся… нічого поганого? - тремтячим голосом запитала Дріботуп.
- Завтра приїжджає батько дати мені доброго перцю,- понуро заявила Скарлет.
- Пріссі, принеси мою нюхальну сіль,- прожебоніла стара, облишивши їсти й відсовуючись разом зі стільцем від столу.- Мені… мені недобре.
- Сіль у вас у кишеньці,- сказала Пріссі, стоячи позад Скарлет. Вона вже загодя смакувала захопливу пригоду, бо містер Джералд як розшаленіє, то на це прецікаво дивитись, якщо, звісно, сама не потрапиш кучерявою головою йому під руку. Туп понишпорила у згортках спідниці й урешті піднесла пляшечку до носа.
- Ви обидаі щоб стояли на моєму боці й не полишали мене самою з ним ні на хвилину! - вигукнула Скарлет.- Він так вас любить, що коли будете поряд, мені менше перепаде.
- Я не зможу…- ледь живим голосом пробурмотіла Дріботуп, зводячись на ноги.- Я… я зовсім нездужаю. Мені треба лягти. Завтра я цілий день не вставатиму з ліжка. Ви вже вибачитесь перед ним за мене.
“Боягузка!” - подумала Скарлет, сердито дивлячись на стару.
Зате Меллі, хоч сама аж поблідла, налякана перспективою опинитися віч-на-віч з розгніваним містером ОТарою, пообіцяла все-таки стати в обороні своєї невістки.
- Я… я поможу тобі пояснити батькові, що ти зробила це тільки заради шпиталю. Я певна, він зрозуміє.
- Він і не подумає зрозуміти,- відказала Скарлет.- Боже ж мій, я швидше помру, ніж вернуся з ганьбою до Тари, як мама погрожує!
- Ой ні, ви не можете вернутись додому,- скрикнула Дріботуп, вдаряючись у сльози.- Якщо ви поїдете, я муситиму - муситиму, де дітися - просити Генрі, щоб перебрався до нас, а ви ж знаєте, що я просто не можу жити з ним під одним дахом. Як ми з Меллі самі, вночі мене такий страх бере - адже в місті повно всіляких зайд. А ви, Скарлет, така мужня, що з вами я нічого не боюся, навіть і без чоловіка в домі!
- Ні, батько не може забрати тебе до Тари! - вигукнула Меллі теж мало не з плачем у голосі.- Тепер твоя домівка тут. ї що ми без тебе робили б?
“Коли б ви знали, якої я про вас думки, то ще й як радо мене здихались”,- понуро подумала Скарлет, яка воліла б мати когось іншого, а не Мелані, в ролі свого заступника перед батьком. їй було прикро, що вона мусить покладатись на допомогу людини, такої для неї осоружної.
- Може, треба відмовити в запрошенні капітанові Батлеру?..- несміливо запропонувала Дріботуп.
- Ой ні, ні в якому разі! Це було б украй нетактовно! - у розпачі скрикнула Меллі.
- Проведи мене до ліжка. Я зовсім недужа,- застогнала стара.- Ох, Скарлет, і як ви могли звалити все це на мою голову?
Коли надвечір наступного дня приїхав Джералд, Дріботуп була хвора й не вставала з ліжка. З-поза своїх замкнених дверей вона кілька разів запевнила його, що дуже шкодує, але не може навіч привітатися з ним, і полишила обидвох наполоханих дівчат самим справлятися за вечерею у товаристві гостя. Джералд зловісно мовчав, хоч і поцілував Скарлет, вітаючись, а Мелані прихильно ущипнув за щічку, назвавши при цьому “кузина Меллі”. Скарлет було б легше, якби він почав сипати на весь дім грізьби та прокляття. Вірна своїй обіцянці, Мелані й на крок не відступала від Скарлет і снувала за нею, мов ледь чутна тінь, а Джералд усе ж був досить вихований і не став сварити дочки на людях. Скарлет мусила визнати, що Мелані дуже вправно виконує свою роль, вдаючи, ніби нічого особливого не сталось, і коли вечерю подали на стіл, навіть спромоглася втягти Джералда у розмову.
- Мені кортить почути всі новини з округи,- з усмішкою звернулась вона до Джералда.- Індія й Душка так рідко нам пишуть, а ви ж знаєте все-все, що там діється. Як пройшло весілля Джо Фонтейна?
Джералд трохи розм’як від цих лестивих слів і сказав, що весілля відсвяткували скромно, “не так, як у вас було”, бо Джо лише на кілька днів відпустили з війська. Мала Селлі Манро виглядала дуже мило. Ні, він не пам’ятає, в якій вона була сукні, чув тільки, що на другий день вона не міняла туалету.
- Невже не міняла?! - вражено вигукнули обидві дівчини.
- Атож-бо, їм і одної ночі вистачило,- пояснив Джералд, заходячись реготом,- він не відразу збагнув, що такі тонкощі, либонь, не для жіночих вух. Коли батько засміявся, Скарлет полегшало на душі, і вона подумки подякувала Мелані, що та звернула розмову на цю тему.
Джо наступного ж дня мусив вертатися до Вірджинії,- поспішив додати Джералд.- Ну, і не було там ніяких пошлюбних візитів і танців. Д близнюки Тарлто- ни - ті нині вдома.