І ипала головою на подушку.- І коли він побачив, з ким и стою, він - уявляєш, Скарлет? - закричав на мене! Ніхто ще за все моє життя так на мене не кричав! І сказав: “Зараз же сідайте в коляску!” Звичайно, я так і зробила, а він усю дорогу додому сварив мене, й не давав ні слова сказати, й обіцявся все розповісти тітоньці. Скарлет, сходи вниз і попроси його, щоб не говорив їй! Може, тебе він послухає. Це ж уб’є тітоньку, як вона дізнається, що я бодай на хвильку зіткнулася віч-на-віч з цією жінкою. Ти попросиш?
- Добре, попрошу. Але гляньмо, скільки тут грошей. Згорточок важкенький.
Вона розв’язала хустинку й висипала на постіль жменю золотих монет.
- Тут цілих п’ятдесят доларів, Скарлет! І все в ^золоті! - скрикнула вражена Мелані, коли перелічила лискучі кружальця.- А як ти гадаєш, це нічого - вжити такі гроші… ну, зароблені таким шляхом… для наших воїнів? Може ж, таки Господь зрозуміє, що вона цілком щиро хотіла допомогти, і не візьме нам за зле, що ці гроші не зовсім чисті? Коли я подумаю, як багато чого не вистачає у шпиталі…
Але Скарлет її не слухала. Вона дивилася на брудну хустинку, й почуття приниженості та люті роздирали їй душу. В кутку носовичка видніла монограма “Р. К. Б.”. А у верхній шухляді у Скарлет лежав точнісінько такий самий носовичок, що ним тільки вчора Рет Батлер завинув польові квіти, які вони разом збирали. Вона мала намір повернути його власникові сьогодні, коли він прийде на вечерю.
Отож Рет тягається з цією ницою Кралею і вділяє їй грошей. Так он звідки ця пожертва на шпиталь! Золото, нажите на блокаді! І у Рета вистачає нахабства дивитись в очі пристойній жінці, щойно вийшовши від цієї особи! А вона ще ладна була повірити, що він закохався в неї! Тепер уже ясно, що це чиста омана.
Жінки легкої поведінки й усе, з ними пов’язане, було для Скарлет чимось таємничим і відразливим. Вона знала, що чоловіки послуговуються ними для таких справ, про які порядна дама не повинна й згадувати, а коли й згадає, то хіба пошепки й дуже глухим натяком. Скарлет завжди вважала, що тільки якісь мужлаї спілкуються з такими жінками. Досі їй ніколи й на гадку не спадало, що й порядні чоловіки - з якими вона зустрічається у пристойних домах, з якими танцює,- можуть до такого вдаватись. А ось теперішнє відкриття звернуло її думки у зовсім новому напрямку, і їй зробилося страшно. Це ж, мабуть, усі чоловіки так поводяться! Мало того що вони силують власних жінок на всяке таке неподобство, так ще й бігають до цих розпусниць і з ними те саме виробляють за гроші! Ні, чоловіки всі розпусні, а Рет Батдер найбільше від усіх!
Вона візьме цю хустинку й жбурне йому просто в обличчя, а тоді покаже на двері й більш ніколи-ніколи не озветься до нього жодним словом. Хоча ні, цього не можна робити. Треба, щоб він нізащо не здогадався, що вона навіть знає про існування таких жінок, не кажучи вже про його походеньки до них. Справжній дамі не годиться про таке знати.
“О! - думала вона в нестямі.- Якби я не була дамою, я б таке сказала цьому паскудникові!” .
І, зібгавши носовичка в руці, Скарлет рушила вниз на кухню, де мав бути дядько Пітер. Проходячи повз плиту, вона кинула хустинку у вогонь і з безсилою люттю стала дивитись, як її пожирає полум’я.
РОЗДІЛ XIV
Надія у серцях південців зазоріла на початку літа 1863 року. Незважаючи на всі скрути й нестатки, на спекуляцію харчами й інші знегоди, незважаючи на хвороби, страждання і смерть, що не оминули майжй ні одної родини, Південь знову - і навіть упевненіше, ніж попереднього літа - приказував: “Ще одна перемога, і війні кінець”. Янкі показали себе твердим горішком, але нарешті цей горішок дав тріщину.
Різдво 1862-го видалося щасливим і для Атланти, і для всього Півдня. Конфедерація завдала йищівного удару ворогові під Фредеріксбергом, убитих і поранених янкі налічувались тисячі. На різдвяних святах усі раділи, серця людей були сповнені вдячності, що військовий талан обернувся лицем до південців. Недавні новобранці в сірій формі перетворились на загартованих вояків, генерали засвідчили свою енергію, і всі були певні, що з розгортанням військових дій навесні північан розіб’ють остаточно/
Коли надійшла весна, бої поновилися. Настав травень, і Конфедерація одержала ще одну велику перемогу під Чанселорсвіллем. Південь шаленів від захвату.
Ближче до центральних районів кіннота північан прорвалася у Джорджію, але обернулося це зрештою тріумфом Конфедерації. Люди довго після цього сміялися й поплескували одне одного по плечах: “Атож, добродію! Коли вже паш Натан Бедфорд Форрест на них напосів, їм тільки й лишалося драпати!”