Конфедератів страшенно багато полягло й було поранено під Нью-Гоуп-Черчем. Атланта вжахнулася від неймовірного напливу поїздів з пораненими. Ніколи досі, навіть після битви при Чікамаузі, тут не бачено такої великої кількості потерпілих. Шпиталі були забиті вщерть, поранені лежали на підлозі в порожніх складах і на паках бавовни в коморах. Жертви війни заповнили всі готелі й заїзди, та й приватні будинки теж. Скількись їх припало і на дім тітоньки іуп, хоч і як вона протестувала, що це вкрай непристойно - тримати в домі чужих чоловіків, коли Мелані при надії і видовище крові та ран може викликати в неї передчасні пологи. Але Мелані підтягла вище верхній обруч криноліну, приховуючи округлість своєї фігури, і поранені заполонили цегляний будинок. Відтоді без кінця доводилося готувати їжу, підносити, перевертати й обмахувати віялом поранених, прати й скручувати бинти, проріджувати марлю, і навіть довгими душними ночами не можна було склепити очей через постійне голосне марення непритомних у кімнаті опостінь. Врешті Атланта почала задихатись від надміру поранених, і потік їх стали спрямовувати до шпиталів у Мейконі та Огасті.
З припливом у місто поранених, що приносили суперечливі звістки, і дедалі більшого числа наполоханих біженців, Атланта, і без того перелюднена, тривожно загула. Маленька хмарка на крайобрії швидко розросталася у велику грозову хмару, в повітрі чулися повіви крижаного вітру.
Віри у непереможність південської армії ніхто ще не втратив, але всі - принаймні люди цивільні - втратили віру в генерала Джонстона. Таж від Нью-Гоуп-Черча до Атланти лише тридцять п’ять миль! Джонстон попустив, щоб янкі просунулися на шістдесят п’ять миль за три тижні! Чом він не затримав янкі, а весь час відступає? Нездара він, а то й ще гірше. Сивобороді діди з внутрішньої гвардії та міліції, сидячи Б Атланті, як у Бога за пазухою, твердили, що вони провели б цю кампанію набагато успішніше, на доказ чого креслили на скатертинах карти військових дій. Коли почали загрозливо рідшати фронтові лави, Джонстон звернувся до губернатора Брауна, прохаючи підкріплення саме з цих внутрішніх частин, але тиловики почували себе у цілковитій безпеці. Адже свого часу губернатор уже відмовив у такому самому жаданні Джефові Девісу. То чого б він став поступливіший перед генералом Джонстоном?
Бій і відступ! Бій і відступ! Сімдесят миль відступу й двадцять п’ять днів, коли бої мало не щодень. Нью-Гоуп- Черч був уже позаду, перетворившись на згадку в низці інших таких самих безтямних згадок, де все було впереміж - спека, пилюка, голод, втома, туп-туп ногами по рудих вибоїнах шляхів, хляп-хляп по рудій багнюці, і відступ, шанець, бій, і знову відступ, шанець, бій. Нью-Го- уп-Черч став уже кошмарним видивом з якогось іншого життя, як став ним і Біг-Шенті, де вони раптом розвернулись і вдарили по янкі, мов дияволи. Але хоч усе поле синіло від трупів, тих янкі прибувало щоразу більше й більше, і знов з південного сходу насувалися півколом сині лави у тилу в конфедератів, рвучись до залізниці - і до Атланти!
Від Біг-Щенті знесилені боями й безсонням загони відступили вздовж дороги до гори Кеннесоу неподалік містечка Марієтта і тут зайшиш позиції на десятимильному пів- кружжі. На крутосхилах вони викопали стрілецькі шанці, а на верхів’ях розмістили батареї. Кленучи все на світі й заливаючись потом, солдати витягали важкі гармати на такі урвища, куди мули вже не годні були видертися. Вістовці й поранені, що прибували до Атланти, заспокоювали переполоханих городян. Висоти Кеннесоу неприступні. Як і сусідні гори Пайн та Лост, також укріплені. Янкі тепер не зможуть вибити Бувальця Джо з його позицій, та й обійти з флангу так само, оскільки батареї на вершинах гір тримають під вогнем навкружні дороги на багато миль. Атланта полегшено була перевела подих, але…
Але ж гора Кеннесоу всього за двадцять дві милі від міста!
Того дня, коли до Атланти почали прибувати перші поранені з Кеннесоу, коляска місіс Меррівезер зупинилася перед будинком тітоньки Туп о зовсім немислимій годині - о сьомій ранку. Чорний її служник, дядько Леві, сповістив Скарлет, щоб вона негайно зібралася і їхала до шпиталю. Фенні Елсінг та сестри Боннел, розбуджені спозаранку, позіхали на весь рот на задньому сидінні, а мамка Елсінгів сиділа набурмосена на передку, тримаючи на колінах кошик щойно випраних бинтів. Скарлет підвелася вкрай неохоче, бо мало не до рання протанцювала з гвардійцями на балу, і ноги у неї аж гули. Поки Пріссі защібала на ній старе й приношене ситцеве плаття, призначене спеціально для шпиталю, вона подумки кляла заповзятливу й невтомну місіс Меррівезер, поранених, та й усю Конфедерацію загалом. Нашвидку сьорбнувши гіркого пійла з присмаженої кукурудзи й сушеної солодкої картоплі, що правило за каву, вона приєдналася до дівчат у колясці.