- Це ж відступництво від Нашої Священної Справи!
- Дорікав казанок горняткові, що чорне. Підсадіть-но. Мені байдуже, куди ви їдете, але спершу ви повинні повезти мене на прогулянку.
Він скочив на землю, і вона раптом подумала, як приємно бачити нормального чоловіка - не безокого чи безрукого, не блідого від болю чи жовтого від малярії, чоловіка дужого й при тілі. І до того - ошатно вбраного. Штани й куртка були на ньому з однакової тканини і добре припасовані, а не висіли складками й не були затісні, щоб обтяжувати рухи. І новенькі, а не обстріпані, коли крізь дірки в штанині прозирає брудна волохата нога. Він мав такий вигляд, наче ніякі клопоти не обсідали йому голову, що не могло не вражати в ці дні, коли всі чоловіки були стурбовані, стривожені й похмурі. На смуглявому обличчі стояла погідність, а його червоні уста з тонким, як у жінки, чуттєвим вигином ледь усміхнулися, коли він підсаджував Скарлет.
Рвучким рухом він сів поряд з нею, і м’язи його дужого тіла заграли під ладно скроєним костюмом, а Скарлет знову, як бувало вже не раз, гостро відчула неабияку фізичну снагу Рета. Немов зачарована, вдивлялася вона в обриси його кремезних плечей, і якесь невиразне збентеження, навіть острах охоплювали її. Тіло Ретове здавалося таким самим дужим і нещадним, як і меткий його розум. При тім ця сила була якась легка й граційна, мов у пантери, що лінькувато вигрівається на сонці, але кожну мить готова скочити на свою жертву.
- Ну ж і мала ошуканка з вас! -мовив він, прицмокуючи на коня.- Протанцювали всю ніч з солдатами, дарували їм троянди й стрічки, присягалися у відданості нашій благородній Справі, а як постала потреба перев’язати кілька ран та зловити пару вошей,- шаснули в кущі.
- А ви не могли б перевести мову на щось інше і їхати трохи швидше? Бо тут так і дивись, що дідок Меррівезер вигляне зі своєї крамнички, побачить мене й доповість цій старій… Я хочу сказати - місіс Меррівезер!
Рет легко шмагонув батогом кобилу, і вона жваво потрю- хикала до П’яти Променів і далі через залізничні колії, що ділили місто навпіл. Саме прибув поїзд з пораненими; і люди з ношами квапливо сновигали туди-сюди під спекот - ним сонцем, переносячи потерпілих до санітарних фургонів та критих інтендантських підвід. Дивлячись на них, Скар- лет не відчувала ніяких докорів сумління, а тільки величезну полегкість, що їй пощастило втекти.
- Мені до чортиків обрид цей шпиталь,- заявила вона, обсмикуючи широку спідницю й тугіше зав’язуючи під шиєю стрічки капелюшка.- 3 кожним днем більше й більше поранених. Це все через генерала Джонстона. Якби він стояв собі під Долтоном, то янкі…
- А він і стояв, нерозумне ви дитятко. Тільки якби він і далі там стояв, Шерман обійшов би його з флангів і розчавив, як у лещатах. І тоді було б втрачено залізницю, за яку, власне, і точиться боротьба.
- А, що там! - сказала Скарлет, яка на військовій стратегії і близько не розумілася.- Однаково він винен. Йому слід було б щось придумати, і, по-моєму, його треба зняти. Чом він не зупиниться й не дасть відсічі, а тільки відступає?
- Ви така сама, як і всі оті крикуни: “Геть Джонстона!”, які винуватять його за те, що не здійснив неможливого. Під Долтоном він був Христос Спаситель, а під Кеннесоу вже став Іудою Відступником,- і все це за якихось півтора місяця. А дайте йому відігнати янкі хоч на двадцять миль, він знову стане нашим Спасителем. Моє дитятко, Шерман має вдвічі більше солдатів, ніж Джонстон, і може дозволити собі втрачати двох чоловік на одного нашого славного хлопця. А Джонстон не може ані душі втратити. Йому кров з носа потрібні підкріплення, але що він дістає? “Браунових пестунів”. Дуже велика з них допомога!
- А міліцію і справді пошлють на фронт? І внутрішню гвардію? Я не чула. Звідки ви знаєте?
- Такі чутки ходять. Вони поширились, коли сьогодні вранці прибув поїзд з Мілледжвілла. Міліцію і внутрішніх гвардійців мають послати на підмогу генералові Джонстону. “Браунові пестуни”, гадаю, скуштують нарешті пороху, і для багатьох з них це буде чимала несподіванка. Вони ж і на думці не мали, що коли-небудь опиняться під кулями. Губернатор трохи не клявся їм, що до цього ніколи не дійде. Ото пошиються в дурні! їм здавалося, що вони убезпечені від фронту, оскільки губернатор вистояв навіть проти Джефа Девіса й таки не послав їх до Вірджинії.
Сказав, що вони потрібні для оборони штату. Хто ж бо думав, що війна докотиться до їхнього двору і доведеться й справді боронити свій штат?
- Та як ви можете брати їх на сміх, серця у вас немає! Подумайте лишень, якого похилого віку джентльмени й зовсім зелені підлітки у гвардії! По-вашому, і малий Філ Мід, і дідок Меррівезер, і дядечко Генрі Гамільтон теж повинні піти на фронт?