Знизу з кухні почувся брязкіт посуду -‘ це Пріссі готувала сніданок. Але щось не чутно було голосу Бетсі, куховарки місіс Мід. Гострим пронизливим голосом Пріссі затягла журливу пісню:
Ще кілька днів брести в тяжкій дорозі…
Цей спів діяв Скарлет на нерви, сумні слова навіювали страх, тож, накинувши халат, вона вибігла в коридор і гукнула у двері на чорний хід:
- Та не вий ти, Пріссі!
Понуре “Слухаю, мем”,- долинуло знизу, і Скарлет глибоко зітхнула, раптом засоромившись свого спалаху.
- А де Бетсі?
- Не знаю. ЕГна не прийшла.
Скарлет підступила до дверей Мелліної спальні, легенько прочинила їх і заглянула в залиту сонцем кімнату. Мелані лежала на ліжку в нічній сорочці, очі заплющені, під ними чорні дужки, її серцевидне личко набрякло, струнке тіло зробилося одутлим і потворним. “Ото б Ешлі побачив ії зараз”,- зловтішно подумала Скарлет. Жодна вагітна жінка, здавалось їй, не виглядала так бридко, як Мелані, Відчувши поглдд Скарлет, Мелані розплющила очі, й тепла ясна усмішка осяяла її обличчя.
- Заходь,- покликала вона, натужно повертаючись на бік.- Я не сплю з самого світання, все думаю і хочу тебе, Скарлет, про щось попросити.
Скарлет увійшла до спальні й присіла скраєчку ліжка, яке тонуло в яскравому сонячному світлі.
Мелані простягла руку і лагідно й довірливо стисла долоню Скарлет.
- Дорогенька,- промовила вона.- Я так переживаю через цю стрілянину. Це з боку Джонсборо, правда?
Скарлет тільки гмукнула, і серце ії знову болісно скур- чилося.
- Я знаю, як ти непокоїшся. Якби не я, ти поїхала б додому ще на тому тижні, тільки-но довідалась про мамину хворобу. Правда ж бо?
- Правда,- сухо погодилася Скарлет.
- Скарлет, голубко, ти така добра до мене. Рідна сестра не була б дбайливіша й мужніша. І я так люблю тебе за це! Мені дуже прикро, що я стою тобі на заваді.
Скарлет мовчки витріщилась на неї. Вона любить її! От дурна!
- Я тут лежала, Скарлет, і думала, і вирішила попросити у тебе дуже великої послуги.- Вона міцніше стисла долоню Скарлет.- Якщо я помру, ти забереш мою дитину?
Очі Мелані були широко розкриті, в них світилося погідне й настійливе благання.
- То ти забереш?
Скарлет рвучко висмикнула руку, пойнята раптовимі страхом. Від цього й голос її зазвучав шорстко, коли вона заговорила.
- Ой, не будь ідіоткою, Меллі! Ти зовсім не помреш. Так кожна жінка думає перед першими пологами, я знаю,- зі мною теж таке було.
- Ні, з тобою не могло такого бути. Ти ніколи й нічого не боялася. Це ти говориш, аби лиш мене підбадьорити. Я смерті не боюся, але мені страшно покидати дитину сиротою, якщо Ешлі… Скарлет, пообіцяй, що забереш немовля, якщо я помру. Тоді мені не буде страшно. Тітонька Дріботуп надто стара, щоб виховувати дитину, а Душка. й Індія дуже добрі, тільки… Я хочу, щоб мою дитину забрала ти. Пообіцяй мені, Скарлет. І якщо це буде хлопчик, виховай його таким, як Ешлі, а якщо дівчинка… Я б хотіла, щоб вона була схожа на тебе, дорогенька.
- А хай тобі чорт! - у нестямі вигукнула Скарлет, схоплюючись із ліжка: - Мало всякого іншого клопоту, так ще й ти з балачками про смерть!
- Вибач, дорогенька. Але пообіцяй мені. Я чогось думаю, що це станеться сьогодні. Я навіть певна. Пообіцяй, я тебе прошу.
- Ну добре вже, обіцяю,- сказала Скарлет, розгублено дивлячись на Меллі згори вниз.
“Невже Меллі така дурна й нічого не бачить, не розуміє, що я кохаю Ешлі? Чи вона все розуміє і саме тому й думає, що я подбаю про дитину Ешлі?” Скарлет поривало так прямо й запитати Меллі, але запитання завмерло у неї на устах, коли та взяла її долоню й приклала на хвильку до своєї щоки. Погляд Меллі знову випогодився.
- А чому ти думаєш, що це буде сьогодні?
- У мене ще зранку почалися перейми, правда, не дуже сильні.
- Он як! Чого ж ти мене не гукнула? Я послала б Пріссі по доктора Міда.
- Ні, ще не треба, Скарлет. Ти ж знаєш, який він заклопотаний, та й усі вони там. Просто перекажи йому, що сьогодні ми можемо його потребувати. А тим часом повідом місіс Мід, попроси її прийти й посидіти біля мене. Вона знатиме, коли вже треба буде кликати лікаря.
- Облиш цю свою делікатність. Ти знаєш, що тобі лікар потрібен не менше, ніж тим у шпиталі. Я зараз же пошлю по нього.
- Ні, не треба, я тебе прошу. Часом це триває цілий день, і я не можу допустити, щоб лікар годинами сидів тут, коли його так потребують ті бідолашні хлопці. Пошли тільки по місіс Мід. Вона вже знатиме, як бути.
- Ну, нехай і так,- погодилася Скарлет.
Коли Пріссі віднесла Мелані сніданок на таці, Скарлет відрядила її по місіс Мід, а сама з Вейдом сіла снідати. Але щось їй цим разом не їлося. З острахом думаючи про те, що Мелані от-от має розродитись, і підсвідомо прислухаючись до гуку гармат, вона зовсім не відчувала охоти їсти. З її серцем діялося щось чудне: кілька хвилин воно билося нормально, а тоді раптом починало так гучно й швидко гупати, аж їй робилося млосно. Густа клейка мамалига в’язла в горлі, а напій з підсмаженої кукурудзи й молотого батату, що правив за каву, здавався гидким, як ніколи. Без цукру й вершків це пійло було гірким, як жовч, бо сорговий сироп, яким “підсолоджували” страву, мало чим помагав. Сьорбнувши разок, вона відсунула чашку вбік. Янкі позбавили її змоги пити справжню каву з цукром і вершками, і вже за одне це можна було їх зненавидіти.