Вейд сьогодні сидів тихіше, ніж звичайно, і не вередував, як щоранку, відмовляючись від набридлої мамалиги. Він мовчки ковтав ложку за ложкою, що вона пхала йому в рот, і тільки присьорбував водою. Його лагідні карі очі, великі й круглі, мов доларові монети, стежили за кожним її рухом, і проступала в них дитяча розгубленість, неначе йому передалися ледь приховані материні страхи. Коли Вейд скінчив їсти, Скарлет відправила його гуляти на задній двір і з полегкістю в душі простежила, як він подибуляв потолоченою травою до свого іграшкового будиночка.
Вона встала і, підійшовши до сходів, нерішуче зупинилася. їй слід було б посидіти з Мелані й відвернути її увагу від того випробування, яке чекало на неї, але вона не знаходила в собі на це сили. І хто б подумав, що Мелані вибере саме цей день, щоб родити! Та ще й почне торочити про смерть!
Скарлет присіла на нижню сходинку й спробувала взяти себе в руки, заходившись міркувати про те, чим скінчилась учорашня битва та що сьогодні діється на фронті. І треба ж таке - за кілька миль від них триває такий бій, а вони нічогісінько не знають! І яка дивна тиша стоїть на цій безлюдній околиці міста, зовсім ке схожа на те, що тут діялося в день битви над Персиковим струмком! Будинок тітоньки Туп був одним з крайніх на північній околиці Атланти, а бої нині точилися десь далеко на південь від міста, тож і не проходили тут швидким маршем військові підкріплення, не проїздили санітарні карети, не шкутильга- ли з передової поранені. Скарлет подумала, що все це, мабуть, відбувається на південних околицях міста, і в душі подякувала Богові, що вона не там. Ось тільки шкода, що всі сусіди, крім Мідів та Меррівезерів, повиїжджали: їй було тепер так тоскно й самотньо. Якби хоч дядько Пітер залишився - вона послала б його до штабу довідатись новини. Хоча, коли б не Мелані, вона й сама, не барячись, подалася б до середмістя і все розвідала, а так Мелані не можна покинути до приходу місіс Мід. А чого вона не йде? І де Пріссі поділась?
Скарлет підвелася й вийшла на веранду, нетерпляче вдивляючись, чи не побачить кого, але будинок Мідів заступали зарості дерев за поворотом вулиці, і взагалі ніде не було видно ані душі. Через деякий час нарешті показалася Пріссі - вона йшла сама, так неквапливо, немов мала цілий день перед собою, і метляла спідницею з боку на бік та озиралася через плече, як воно в неї виходить.
- Повзеш, як слимак! - гаркнула на неї Скарлет, коли та наблизилася до хвіртки.- Що місіс Мід сказала? Коли вона прийде?
- Її там нема,- відповіла Пріссі.
- А де вона? Коли вона буде вдома?
- Та бачте, мем,- сказала мала негритянка, неможливо розтягуючи слеша, аби надати більшої ваги своєму повідомленню.- їхня куховарка каже - міс* Мід рано- вранці поїхала, бо молодого місте’ Філа поранено, і вона забрала повіз, і старого Талбота, й Бетсі, й усі вони поїхали привезти його додому. Куховарка каже - він тяжко поранений, і міс’ Мід не зможе сюди прийти.
Скарлет втупилася в Пріссі й насилу стримувала себе, щоб не шарпонути її за плечі. І чого це негри завжди пишаються, приносячи лихі вісті?
- Та не стовбич тут як стовп! Збігай до місіс Мерріве- зер і попроси її прийти або прислати свою няньку. Гайда, швидко.
- А їх там нема, міс Скарлет. Я як вертала, заглянула туди на хвилинку до їхньої няньки. Так їх там нема! І дім замкнено. Мабуть, вони у шпиталі.
- А, то он де ти так довго барилася! Коли я посилаю тебе кудись, треба туди йти, куди сказано, а не застрявати десь “на хвилинку”. Збігай тоді…
Скарлет урвала мову й задумалась. Хто з їхніх знайомих був у місті, що міг би стати в пригоді? Хіба місіс Елсінг?
Правда, Скарлег вона недолюблювала, але до Мелані завжди була прихильна,
- Збігай до місіс Елсінг, поясни їй усе до ладу й попроси прийти. І послухай, що я тобі скажу, Пріссі. Місіс Меллі має ось-ось родити, і будь-якої хвилини буде потрібна твоя поміч. Отож бігом - одна нога там, а друга тут.