Голос старої завмер, і вона застигла мовчки, втупившись поглядом у той день півсторіччя тому, коли востаннє чула в серці страх. Скарлет нетерпляче ворухнулась. Вона гадала, що стара зрозуміє її клопіт і, може, підкаже, як їй бути. А вона натомість, як то мають звичай усі люди похилого віку, почала розводитись про те, що було ще на початку світу і що тепер нікому нецікаво слухати. Скарлет пошкодувала, що звірилася старій.
- Що ж, вертайся додому, дитя моє, а то там уже переживатимуть,- раптом промовила бабця Фонтейн.-
І сьогодні ж таки пришліть Порка з візком… Але не думайте, що коли-небудь у житті скинете цей тягар з плечей. Ви цього не зможете. Я знаю.
*
Бабине літо цього року тривало до листопада* і теплі дні були благословенням для мешканців Тари. Найстрашніше вже минуло. Вони мали коня і могли їздити, а не ходити пішки. На сніданок у них була яєшня, на вечерю - смажена шинка, що врізноманітнювала меню з ямсу, арахісу й сушених яблук, а раз вони навіть улаштували собі святэ, приготувавши курячу печеню. Стару свиню кінець кінцем зловили, і тепер вона разом зі своїми поросятами весело рохкала, порпаючись у льоху під будинком, де їх примістили. Часом там зчинялася така пискнява, що в домі не чули одне одного, але це був приємний гамір. Бо він означав, що з холодами, коли надійде пора колоти свиней, у панів буде свіжа свинина, а у негрів тельбухи, і на зиму вистачить харчів для всіх.
Відвідини Фонтейнів підбадьорили Скарлет більше, ніж вона сподівалася. Саме знаття, що поруч є сусіди* що дехто з давніх приятелів пережив лихі часи, що в них уцілів дім, розвіювало прикре почуття самотності, яке гнітило її в перші тижні повернення до Тари. І Тарлтони, і Фонтейни, чиї маєтки були осторонь від доріг війни, щедро, як ніхто, поділилися своїми скромними статками. Так було заведено в окрузі, що сусіда допомагав сусідові, і всі відмовлялися взяти в Скарлет бодай цента, мовляв, вона зробила б те саме для них, та й вона може відшкодувати їм усе на той рік натурою, коли збере урожай у Тарі.
Тепер Скарлет мала харчі для всіх домашніх, мала коня, і гроші, й коштовності, що на них розжилася в мародера- янкі, але скрутно було з одежею. Вона розуміла, що послати Порка на південь купити оджг - це був ризик: янкі або й конфедерати могли залюбки реквізувати в нього коня. Але в усякому разі у неї були гроші на купівлю одягу, був кінь і віз, щоб куди-небудь поїхати, і крім того, може, Поркові пощастить вернутися без пригод Справді, найстрашніше вже минуло.
Щоранку, підводячись із ліжка, Скарлет дякувала Богові за ясно-блакитне небо й тепле сонце, адже кожна погожа днина давала змогу ще якийсь час обійтися без теплішої одежі. І з кожним теплим днем прибувало бавовни в порожніх негритянських хатинах -єдиному місці на плантації, де можна було її зберігати. А вродило бавовни навіть більше, ніж гадала вона з Порком,- набереться до чотирьох пак, і хатини невдовзі будуть переповнені.
Незважаючи на ущипливі зауваги бабці Фонтейн, Скар- лет не мала наміру власноруч збирати бавовну. їй просто в голові не вкладалося, як це вона, панна з роду О’Гар, тепер повновладна господиня Тари, працюватиме в полі. Це звело б її до рівня недорадної місіс Слеттері з дочкою. Скарлет хотіла, щоб на плантації працювали негри, а вона та її сестри, оскільки ті вже видужують, поратимуться в домі. Але плани Скарлет зіткнулися з кастовим духом ще дужчим, ніж її власний. Порк, Мамка й Пріссі зчинили відчайдушний крик, коли зайшла мова про роботу в полі. Всі троє раз у раз повторювали, що їм, як хатнім неграм, працювати на плантації не личить. А Мамка особливо налягала на те, що вона ніколи навіть біля дому не працювала. Вона й народилася не в негритянській халупі, а в особняку у Робійярів, і виростала в спальні у Старої Господині, там і спала на сіннику за її ліжком. Тільки Ділсі нічого не сказала і так нищівно глянула на Пріссі, що та аж знітилась.
Скарлет знехтувала ці протести й послала їх усіх на бавовникову плантацію. Але Мамка й Порк працювали так забарно і так при цьому лементували, що врешті Скарлет відпровадила Мамку на кухню готувати їсти, а Порка до лісу ловити сильцем кролів та опосумів, і поза тим ще з вудочкою на річку рибалити. Збирати бавовну - це принижувало Поркову гідність, а от полювати й ловити рибу виявилось якраз по ньому.