Після цього Скарлет спробувала залучити до польових робіт своїх сестер та Мелані, але й з цим нічого не вийшло. Мелані ревно заходилася збирати бавовну, з годину вона старанно і вправно відпрацювала під спекотним сонцем, а тоді тихенько зомліла і далі мусила з тиждень лежати в ліжку. Сьюлін, затята й заплакана, вирішила й собі зомліти, але вмить схопилася на ноги, мов ошпарена кицька, коли Скарлет хлюпнула їй в обличчя водою з гарбузової бутлі. Врешті вона навідруб відмовилася від роботи.
- Я не працюватиму в полі, мов якась чорнючка! Ти не маєш права мене силувати. Що, коли хтось із наших друзів довідається? Що, коли… коли містер Кеннеді про це почує? Боже, якби мама тільки знала…
- Ще раз згадаєш маму, Сьюлін ОТара, і я надаю тобі лящів! - закричала Скарлет.- Мама працювала більше, ніж будь-яка негритянка на плантації, і ти знаєш це, пані Г ордійко!
- І зовсім ні! А коли й працювала, то не на полі. І ти не маєш права силувати мене. Я поскаржуся татові, і він звільнить мене від роботи.
- Не смій цими дурницями турбувати тата! - гримнула на неї Скарлет, в якій клекотіло обурення на сестру й страх за Джералда.
- Я допоможу тобі, сестричко,- лагідно озвалася Кер- рін. І обернулась до Скарлет: - Я попрацюю за Сью і за себе. Вона ще не одужала, і їй вадить спека.
- Дякую, маленя,- зраділа Скарлет, хоч у погляді її на меншу сестру промайнула заклопотаність. Задумливе личко Керрін, завжди як ніжно-рожевий цвіт у садку, що його розносить вітерець, досі давно вже втратило всю рожевість і лише делікатністю своїх рис нагадувало ту весняну кипінь. Прийшовши до пам’яті після хвороби й виявивши, що мати померла, що Скарлет перетворилася на мегеру, що світ увесь відмінився і на неї чекає лише нескінченна праця, Керрін стала мовчазною і якоюсь відстороненою. Вражлива натура її не могла пристосуватися до цих змін. Вона просто не здатна була збагнути того, що сталося, і снувала Тарою як сновида, старанно виконуючи загадану їй роботу. Вона виглядалгг на кволу, та й справді такою була, хоч до своїх обов’язків ставилася сумлінно, в усьому виявляючи покору й слухняність. У ті хвилини, коли вона була вільна від доручень Скарлет, пальці її перебирали чотки, а губи ворушилися в молитві за матір та Брента Тарлтона. Скарлет і на думку не спадало, що Керрін так глибоко вразила Брентова смерть і що туга її невиліковна. Керрін в очах Скарлет і досі була “малючкою”, дитиною, якій далеко ще до справжніх романів.
Стоячи на сонці між рядами бавовникових кущів і відчуваючи, як їй ломить спину від нескінченних нахилянь* а руки шерхнуть від цих сухих коробочок, Скарлет шкодувала, що не має сестри, яка сполучала б у собі енергію й силу Сьюлін з погідністю Керрін. Бо Керрін працювала на бавовнику щиро й ретельно. Та коли минула година такої роботи, стало ясно, що це саме вона, а не Сьюлін, поки що заслаба для такої праці. Отож Скарлет відіслала додому й Керрін.
Тепер поміж довгих рядів на полі лишилися з нею тільки Ділсі та Пріссі. Дівча збирало бавовну лінькувато, раз у раз пристаючи й нарікаючи, що болять і ноги, і спина, й живіт, і що взагалі все тіло ломить, аж урешті мати схопила бавовникову хмизину й дала дочці хльости, від чого та розверещалася. Але працювати після цього стала трохи краще, тільки остерігалася підходити надто близько до матері.
А Ділсі працювала мовчки й невтомно, мов машина, і Скарлет, яка вже ледве розгинала спину й плече якої затерпло від важкої торби з бавовною, подумала, що ця Ділсі - справжня знахідка.
- Знаєш, Ділсі,- мовила Скарлет,- коли вернуться добрі часи, я не забуду, як ти повелася в ці дні. Ти просто молодчага.
Бронзове обличчя кряжистої Ділсі ані всміхнулося від похвали, ані зніяковіло, як то звичайно буває з неграми. Вона тільки незворушно обернулася до Скарлет і відказала з гідністю: 4
- Дякую, мем. Але місте’ Джералд і міс’ Елл єн були такі добрі до мене. Місте’ Джералд купив мою Пріссі, щоб я не журилася за нею, і я це пам’ятаю. Я ж напівіндіанка, а індіанці не забувають тих, хто чинить їм добро. Мені прикро за мою Пріссі. Така вона лінтюга. Вдалася в свого батька-негра. А він страшний був легкобит.
Дарма що Скарлет майже ні від кого не дістала допомоги на збиранні бавовни й сама тяжко втомилася від цієї роботи, на душі в неї все-таки полегшало, коли врожай, нехай і повільно, почав переміщуватися з поля до хатин. Сам вигляд бавовнику надавав упевненості й обнадіював. Адже Тара розбагатіла на бавовні, та й весь Південь теж, а Скарлет була досить південкою, щоб вірити, що й Тара, і Південь знову відродяться завдяки цим червоним полям.
Звичайно, зібрала вона бавовни не аж так багато, але все ж це було щось. За неї вона добуде дещицю конфеде- ратських грошей, що дозволить приберегти зелені банкноти та золото з гамана янкі на крайню потребу. Навесні вона спробує домогтися, щоб уряд Конфедерації відпустив додому Здорованя Сема та інших польових негрів, а якщо з цим не вийде, то на гроші янкі найме негрів у когось із сусідів. Навесні вона сіятиме й сіятиме… Вона насилу випросталася і, глянувши на побурілі по-осінньому поля, побачила немов навіч, як пробивається вгору міцна зелена прорість майбутнього врожаю на розлогих ланах.