Весна! Може, на весну війна вже скінчиться і повернуться давні добрі часи. Байдуже, чи переможе Конфедерація, чи зазнає поразки, але життя полегшає. Хоч би що там буде, а все краще, ніж без кінця стерегтися, щоб тебе не обідрала як не одна, то друга армія. Коли війна скінчиться, плантація даватиме непоганий прибуток. Аби тільки війна скінчилася! Тоді люди могли б засівати поля, маючи певність, що й урожай зберуть!
Тепер уже є надія. Війна не може тривати вічно. У Скар- лет було трохи бавовни, вона мала харчі, мала коня і, хай небагато, але таких дорогих грошей. Так, найстрашніше вже минуло.
РОЗДІЛ XXVII
Якось ополудні в середині листопада всі сиділи за столом в їдальні, смакуючи на десерт пудинга, що приготувала Мамка з кукурудзяного борошна та сушеної чорниці й присмачила сорговим сиропом. У повітрі вже відчувалася прохолода, яка звістувала наближення зими, тим-то Порк, стоячи за спиною Скарлет і збуджено потираючи рук”, запитав:
- А чи не пора, міс Скарлет, заколоти льоху?
- Що, закортіло поласувати тельбухами? - осміхнулася Скарлет.- Я б і сама покуштувала свіженької свинини, тож якщо стоятиме на погоді ще кілька днів, гадаю, ми…
Мелані не дала їй договорити, завмерши з ложкою біля рота.
- Чуєш, люба? Хтось їде!
- І кричить,- стривожено докинув Порк.
У свіжому осінньому повітрі вже виразно чувся тупіт кінських копит, прискорений, як биття наполоханого серця, і долинув дзвінкий жіночий голос:
- Скарлет! Скарлет!
Усі збентежено перезирнулись і за мить посхоплювалися з місць, відсовуючи стільці. Хоч голос звучав пронизливо гостро зі страху, вони розпізнали його: це гукала Селлі Фонтейн, що годину тому була завітала до них дорогою на Джонсборо. Кинувшись гуртом до передніх дверей, вони й побачили її, як вона чвалує під’їзною алеєю на спіненому коні до будинку - волосся розмаяне, капелюшок теліпається за плечима на стрічках. Галопом підскочивши ближче, вона, не осаджуючи коня, махнула рукою назад - туди, звідки примчала.
- Янкі надходять! Я бачила їх! Там на дорозі! Янкі!..
В останню мить перед східцями веранди вона шарпнула коня вбік, у три стрибки проминула травник і, як на полюванні, перемахнула чотирифутовий живопліт. Потім до них долинув важкий стукіт копит з заднього двору й стежки між негритянських хатин, і вони зрозуміли, що Селлі гайнула навпростець через поля до Мімози.
На хвилину всі завмерли, як громом прибиті, а тоді Сьюлін та Керрін почали схлипувати й судомно хапатись одна за одну. Вейд наче прикипів до місця і тільки тремтів, неспроможний навіть плакати. Сталося те, чого він боявся від тієї самої ночі, коли вони втікали з Атланти. Янкі прийшли його забрати!
- Янкі? - непорозуміло озвався Джералд.- Таж янкі вже були тут.
- Мати Божа! - скрикнула Скарлет, перехопивши наполоханий погляд Мелані. Водномить промайнули крізь її пам’ять усі жахи останньої ночі в Атланті, руйновища будинків за містом, численні розповіді про гвалтування, тортури й убивства. Вона знову побачила в холі солдата-ян- кі зі скринькою Еллен у руці і подумала: “Я помру. Я зараз помру, ось тут, на місці. Мені здавалося, що все це вже минулось. Я помру. Я більше не витримаю”.
Потім погляд її впав на осідланого коня на припоні - Порк мав їхати верхи до Тарлтонів з якимось дорученням. Її кінь! Єдиний у неї! Янкі заберуть і коня, і корову з телям. І свиню з поросятами… Ох, і скільки ж це довелося наморочитись, поки зловили цю льоху з її вертлявим поріддям! А вони заберуть ще й півня, і квочок, і качок, якими Фонтейни поділилися. І яблука та ямс із комори. І борошно, і рис, і сушений горох. І гроші з янківського гамана. Заберуть усе чисто й залишать їх подихати з голоду. ,
- Нічого їм не перепаде! - вигукнула Скарлет уголос, аж налякавши всіх: чи не схибнулася вона з переляку? - Я не голодуватиму більше! І їм нічого не перепаде!
- Про що це ти, Скарлет? Що з тобою?
- Кінь! Корова! Свині! Нічого їм не перепаде! Я не попущу, щоб вони забрали!
Вона враз обернулася до чотирьох негрів, що збилися в дверях, чорні обличчя попелясто-сірі зі страху.
- На болото! - рвучко кинула вона.
- На яке болото?