сотня, а то й більше чорних та білих, і саме до цього дівчат змалку й готували.
Як з кожною панночкою із добропорядної сім’ї, так було і з Еллен, а ще ж вона мала при собі Мамку, яка могла навернути до праці навіть найледачішого з челяді. Отож вона, Еллен, швидко навела лад у Джералдовому господарстві, надавши Тарі належно респектабельного й чепурного вигляду, якого маєток ніколи раніше не мав.
Сам особняк було споруджено без будь-якого архітектурного плану, і згодом до нього при потребі притуляли збоку ту чи іншу прибудову, але завдяки зусиллям і турботі Еллен будинок у цілому навіть прибрав якогось чару. Від дороги до будинку вела кедрова алея - без такої алеї годі було уявити плантаторський маєток у Джорджії: темна зелень кедрів створювала приємну прохолоду внизу й мило для ока контрастувала зі світлішим листям інших дерев. Неоковирні обриси будинку до певної міри прикривали гліцинія, що, обснувавши всю веранду, яскраво проступала на тлі побілених цегляних стін, а також рожеві кущі мирту біля дверей та білий цвіт магнолій під вікнами.
Навесні й улітку бермудська трава й конюшина на газоні набирали смарагдового відтінку, стаючи нездоланною спокусою для табунів індиків та білих гусей, яким дозволялося пастись лише на подвір’ї за будинком. Старші з птапшних зграй раз по раз вчиняли тайкома набіги на заборонену ділянку, приваблювані як зеленим травником, так і запашними бростями жасмину та грядками майорців. Охороняти газон від цих набігів мало негреня, озброєне подертим рушником. Це була характерна деталь загальної картини Тари - чорний хлопчик на сходинках переднього ганку, що, бідолашний, мусив відганяти птицю самими лиш помахами рушника та ще погуками “Киш, киш!”, але не мав права ні в якому разі ударити її.
Десятки малих негренят приставляла Еллен, кожного своєю чергою, до цієї роботи, першого відповідального доручення, що покладалося на рабів чоловічої статі у Тарі. А коли малюкам минало десять років, їх посилали до старого Татка-шевця навчатися шевству, або до Емоса - теслі й колісника, або до Філіпа, пастуха корів, чи до погонича мулів Каффі. Якщо хлопчаки виявлялися незугарними до кожного з цих ремесел, їхнє місце було на польових роботах, і відтоді в очах решти негрів вони сходили до рівня пересічних рабів.
Життя Еллен не було легке й щас/шве, але вона й не розраховувала на це: як не судилось їй щастя, то така вже жіноча доля. Світ цей належав чоловікам, і таким вона його й приймала. Маєток був у руках чоловіків, а жінкам лише належалося ним порядкувати. Чоловіка підносили за те, що він добре господарює, а жінка хвалила його за тямущість. Загнавши скалку в палець, чоловік міг верещати, як недорі- заний, а жінка і в пологах тамувала стогін, аби не розтривожити чоловіка. Чоловіки були нестримні у мові і часто упивалися. А жінки пропускали повз вуха брутальні слова з їхніх уст і, не дорікнувши й словом, вкладали п’яниць у ліжко. Чоловіки дозволяли собі грубощі та образи, а жінки попри все були терплячі, лагідні й вибачливі.
Сама вихована на справжню леді, Еллен спромагалася серед усіх клопотів не втрачати жіночності, і такими вона прагнула виховати й трьох своїх дочок. З двома меншими дочками це їй вдавалося: Сьюлін дуже хотіла всім приподо- батись, отож вона ревно прислухалась до материних настанов і охоче їх виконувала, а Керрін від природи була соромлива й слухняна. Зате Скарлет - ця вдалася в батька, і світські манери їй насилу давалися.
Мамку обурювало, що Скарлет воліла гратися не в колі своїх тихих сестричок й добре вихованих панночок Вілкс, а з негренятами на плантації та сусідськими білими хлопчаками, що вона навчилася лазити по деревах і шпурляти каміння незгірш за будь-кого з них. Мамка неабияк була стурбована, що у дочки Еллен виробляються такі нахили, і раз у раз нагадувала Скарлет, щоб та поводилась, “як личить маленькій леді”. Але Еллен ставилась до цього спокійніше й передбачливіше. Вона розуміла, що з бігом часу товариші дитячих забав виростають у кавалерів, а це якраз і стане в пригоді, бо ж головне для кожної дівчини - вийти заміж. Еллен впевняла себе, що Скарлет просто буяє енергією і що в свою пору вона ошанує мистецтво приваблювати чоловіків.
Ось до цього й спрямовували свої зусилля Еллен та Мамка, а Скарлет, підрісши, і справді стала вельми тямущою ученицею в цій галузі, тоді як успіхами в інших науках ледве чи могла похвалитись. Незважаючи на те, що до неї було приставлено одну по одній кількох гувернанток і що вона відбула два роки в стінах дівчачого пансіону у Фейєт- віллі, знання її мали досить уривчастий характер, зате танцювати вона навчилася безумовно краще за всіх дівчат в окрузі. Вона знала, як треба всміхнутися, щоб заграли на щоках ямочки, як пройтися навшпиньки, щоб спокусливо