- Гм-гм,- промурмотів збентежено Джералд, раптом збагнувши, що цю розмову, страшенно цікаву й цілком пристойну, як на нього, зовсім інакше оцінила б Еллен. А ще якби вона дізналася, що ця балачка велася при її дочках, то повік не відійшла б від такого струсу. Але місіс Тарлтон, як звичайно, коли допадалася до улюбленої своєї теми - виведення доброї породи, однаково, кінської чи й людської - була глуха до чиїхось там інших поглядів.
- Я знаю, про що кажу, бо у мене теж є двоюрідний брат і сестра, які побралися одне з одним. То побачили б ви, що за діти у них - бідолашки, балухаті всі до одного, як ті жаби! І коли мої батьки надумали видати мене за брата у других, я запручалась, мов кобилиця. Я сказала: “Ні, мамо! Це не для мене. Я не хочу, щоб мої діти були кривоногі або з одутливими животами”. Мама аж зімліла, почувши від мене про одутлі животи, але я затялася, як стій, і бабуся мене підтримала. Вона теж зналася на кінській породі, як її виводять, і сказала, що я маю слушність. Оце ж вона допомогла мені втекти з містером Тарлтоном. Ну, і гляньте на моїх дітей! Усі здорові, при тілі, нема серед них ні хирляків, ні недомірків, хоча Бойд, правда, трохи не вийшов зростом. Тоді як Вілкси…
- Я нічого не хочу сказати, мем…- не дав їй договорити Джералд, помітивши розгублений погляд Керрін і пожадливу допитливість на обличчі Сьюлін: що, як удома вони ще почнуть розпитувати Еллен про всякі такі речі, і тоді виявиться, який з нього кепський охоронець дівчачої цноти? Сама тільки Скарлет - зауважив він не без задоволення - витала десь за хмарами, як і належить справжній леді.
Несподівано вирятувала його Гетті Тарлтон.
- Боже, ма, рушаймо вже! - нетерпляче вигукнула вона.- Я спечуся на сонці, я вже просто чую, як не шиї проступає ластовиння. .
- Хвилиночку, мем, поки ви ще не рушили,- мовив Джералд.- То яка ваша остання воля, чи згодні ви продати коней нашому Ескадронові? Війна може початись не сьогодні-завтра, і хлопці хочуть, щоб ця справа була залагоджена. Це загін округи Клейтон, тож і коні мають бути у ньому з нашої округи. А вас нічим не проймеш, ви й досі відмовляєтесь продати нам своїх красенів.
- А може, ніякої війни й не буде,- місіс Тарлтон силкувалася вигадати час, геть відразу забувши про чудні матримоніальні звички родини Вілксів.
- Але ж, мем, ви не можете…
- Ма,- знову втрутилася Гетті,- хіба ви з містером О’Гарою не матимете нагоди поговорити про коней у Дванадцяти Дубах?
- Отож-бо й є, що не матимемо, міс Гетті,- Сказав Джералд.- Я вас більш як на хвилину не затримаю. Скоро ми приїдемо у Дванадцять Дубів, а там усі чоловіки, і старі, й молоді, зараз же почнуть питати: то як справа з кіньми? У мене просто душа болить, що така чарівна шляхетна пані, як ваша мама, і не зважиться відступити своїх коників! Та де ж ваш патріотизм, місіс Тарлтон? Невже доля Конфедерації вас не хвилює?
- Ма! - скрикнула раптом найменша, Бетсі.- Ренда сіла на мою сукню і всю зім’яла!
- То відштовхни Ренду й не верещи. А вам я ось що скажу, Джералде О’Гара.- Очі місіс Тарлтон гостро блик- нули.- Ви мене, будь ласка, не шпигайте Конфедерацією. Мені Конфедерація не менш дорога, ніж вам, бо у мене четверо синів в Ескадроні, а у вас жодного. Але мої хлопці можуть самі про себе подбати, а от коні - ні. Я залюбки віддала б коней навіть задарма, якби знала, кому саме вони дістануться, що це будуть порядні юнаки, звиклі мати діло з расовими скакунами. Я б тоді не вагалася й хвилини! Але щоб на моїх красенях роз’їжджали болотники й голодранці, яким тільки мулів поганяти? Ні, добродію! Та я б цілі ночі не спала, думаючи, як їх невправно сідлають, та які вони садна понатирали. Гадаєте, я дозволю якимось невігласам гасати на моїх голуб’ятах, роздирати їм рот вудилами й шмагати, поки не виб’ють з них гордий дух? Та мене морозом обсипає на саму цумку про це! Ні, містере ОТ ара, я вам вдячна за увагу до моїх коників, але краще б ви поїхали до Атланти та придбали там старих шкап для ваших мужлаїв. Вони однаково не помітять різниці.
- Ма, ми колись рушимо чи ні? - озвалась Камілла, приєднуючись до хору нетерплячих голосів.- Ти ж чудово знаєш, чим це скінчиться: так чи інак, а ти віддаси своїх улюбленців. Коли тато й хлопці напосядуть на тебе, що Конфедерація потребує коней, ти заплачеш, але таки віддаси їх.
Місіс Тарлтон осміхнулась і шарпнула віжки.
- Ніколи я на це не згоджуся,- сказала вона й легенько доторкнулася коней батогом. Коляска рвучко рушила з місця.