Скарлет не відповіла йому на усмішку й одвела погляд убік, а за мить він і сам одвернувся, коли хтось загукав:
- Рете! Рете Батлер! Ходіть сюди! Ось тут дівчина з таким холодним серцем, що іншої такої нема на всю Джорджію. Я хочу познайомити вас із нею.
Рет Батлер? Ім’я наче знайоме, це щось таке пов’язане з якоюсь дражливою історією, з якимось скандалом, але голова її була заклопотана Ешлі, і було не до того, щоб роздумувати про якогось там Батлера.
- Мені треба нагору, поправити зачіску,- сказала вона Стюартові й Бренту, що намагалися відтягти її вбік від загального гурту.- А ви, хлопці, щоб чекали на мене й не втекли з іншою дівчиною, бо я буду сердита на вас.
Скарлет бачила, що сьогодні важко буде стримати Стюарта, якщо вона надумає пофліртувати з кимось іншим. Він уже хильнув трохи, і на обличчі його з’явився задиристий вираз, ознака того, що він будь-якої хвилини ладен полізти в бійку. Вона затрималась у холі, перекинулась кількома словами з приятелями й привіталася з Індією, яка нарешті показалася із глибини будинку, розкуйовджена, з краплинами поту на чолі. Бідолашна! Мало що у неї таке безбарвне волосся й вії, і випнуте підборіддя, яке свідчить про вперту вдачу, так ще й двадцять років за плечима і перспектива залишитися старою дівою! Скарлет цікавило, чи дуже розсердилась Індія, що вона відбила у неї Стюарта. Подейкують, ніби Індія й досі в нього закохана, хоча з цими Вілксами ніколи не вгадаєш, що у них на душі. Якщо це й обурило Індію, вона, в усякому разі, цього не показувала і ставилася до Скарлет так само, як і давніше,- з холодною чемністю.
Скарлет люб’язно поговорила трохи з нею і вже рушила була вгору широкими сходами, коли почула, як хтось несміливо озвавсь до неї. Обернувшись, вона побачила Чарлза Гамільтона - симпатичного юнака з кучмою каштанових кучерів над білим чолом і з темно-карими очима, ясними й лагідними, наче у вівчарки-коллі. Він був досить вичепурений: у гірчичного кольору штанях і чорному сурдуті, а поверх білої плісованої сорочки мав широку чорну краватку останньої моди. Чарлз ледь зашарівся, коли вона обернулась, бо ніколи не був дуже сміливий з дівчатами. Його,- що взагалі характерно для сором’язливих чоловіків,- вабили веселі й жваві дівчата, які в будь-якому товаристві почувають себе невимушено,- коротше кажучи, такого типу, як Скарлет. Вона ніколи не приділяла йому більшої уваги, ніж вимагала звичайна ввічливість, а це простягла до нього обидві руки й привітала його такою радісною усмішкою, аж він розгубився.
- О Чарлзе, любий, ви такий красунчик сьогодні! Закладаюся, ви задля того й приїхали з Атланти, щоб розбити моє бідне серце!
Затинаючись від збентеження, Чарлз стояв і тримав у руках її теплі долоні й дивився в її ворухкі зелені очі. Такими словами дівчата озивалися до інших хлопців, але ніколи до нього. Для них він був як молодший брат - вони ставились до нього дуже чемно, однак ніколи не пробували бодай позагравати. А йому ж так кортіло, щоб дівчата жартували й кокетували з ним, як з іншими хлопцями, куди менш вродливими й обдарованими природою. Але у тих рідкісних випадках, коли котрась дівчина помічала його, він губився й не міг і слова з себе видушити, від чого страшенно потерпав. А потім цілу ніч лежав без сну й думав, як добре було б підпустити цей чи той галантний жарт. Проте наступної такої нагоди йому здебільшого не випадало, бо дівчата після однієї-двох спроб махали на нього рукою.
Навіть з Душкою Вілкс, з якою, що було давно усталено, він мав одружитися, найближчої осені перебравши на себе спадок, Чарлз був якийсь онесмілений і мовчазний. Часом у нього виникала не дуже приємна думка, що кокетство й владне поводження’ Душки з ним не роблять йому честі, бо вона настільки жадлива була до хлопців, що точнісінько так само повелася б і з будь-ким іншим, якби мала до того привід. Перспектива одруження з нею не вельми захоплювала Чарлза: Душка зовсім не викликала в ньому тих гарячих романтичних поривань, що їх, як свідчать його улюблені книжки, мав би переживати закоханий. Адже він жив з надією, що рано чи пізно в нього закохається якась життєрадісна й загониста красуня.