Скарлет намагалася не дивитись на них двох, але не могла, і після кожного чергового погляду в той бік подвоювала свої зусилля, аби виглядати відчайдушно веселою зі своїми кавалерами - вона дражнила їх, сміялася, підпускала сміливі дотепи, а відповідаючи на їхні компліменти, так закидала голову, аж сережки танцювали у вухах. Скарлет сто разів повторювала: “Дурниці!”, заявляючи, що в їхніх словах ні краплини правди і що вона ніколи не повірить жодному слову з чоловічих уст. Але Ешлі начебто зовсім не помічав її присутності. Він бачив лише Мелані й говорив із нею, а та дивилася на нього, схиливши голову, і вся пашіла радістю, що він обрав саме її.
Так, Скарлет була нещаслива.
Як поглянути збоку, то вона мала для цього менше підстав, ніж будь-хто. Вона, безперечно, була окрасою пікніка, об’єктом загального зацікавлення. Той захват, що вона збуджувала у чоловіків, та ще заздрість у дівочих серцях втішили б її несказанно, коли б це іншої пори.
Чарлз Гамільтон, осмілений прихильністю Скарлет, твердо посів позицію праворуч від неї, дарма що близнюки Тарлтони об’єднаними зусиллями пробували відтрутити його звідти. В одній руці він тримав її віяло, а в другій - свою неторкану тарілку з печенею і вперто уникав погляду Душки Вілкс, яка вже насилу стримувала сльози. Кейд у граціозній позі розсівся на траві ліворуч від Скарлет, часом смикаючи її за сукню, щоб привернути до себе увагу, і кидаючи нищівні погляди на Стюарта. Атмосфера між ним та близнюками помітно наелектризувалася, вже прозвучало кілька доволі образливих реплік. Френк Кеннеді метушився біля Скарлет, мов курка з єдиним курчам, раз у раз підносячи їй зі столу різні лагоминки, наче для цього не було десятка слуг. Кінець кінцем обурення Сьюлін дійшло до такої стадії, що вона знехтувала всяку вихованість і зі злістю втупилась у Скарлет. Найменша сестра, Керрін, мало не плакала, бо хоч Скарлет і запевнила її вранці у прихильності Брента, той усього лишень кинув їй: “Здоров, мала!”, шарпнув за стрічку у волоссі, а далі вже цікавився виключно Скарлет. Звичайно він бував досить уважний до Керрін, виявляючи жартівливу пошану до її особи - вона тоді відчувала себе дорослою і потай мріяла про той день, коли їй дозволять зробити високу зачіску, одягти довіу сукню і визнати Брента за свого кавалера. А ось тепер виходило, що ним повністю заволоділа Скарлет.
Сестри Манро, хоча й приховували, якої їм прикрості завдало відступництво смаглявих братів Фонтейнів, у глибині душі злостилися на Тоні й Алекса, що тислись поблизу Скарлет у надії, як тільки хто підведеться, запосісти його місце. Про своє несхвалення поведінки Скарлет сестри Манро за допомогою злегка підведених брів сповістили Гетті Тарлтон. “Безпутниця!” - такий одностайний присуд дістала Скарлет. Наче змовившись, усі три юні леді порозкривали парасольки, заявили, що дякують, вони вже підкріпилися, тоді підхопили під руку трьох молодиків, що знайшлися поруч, і висловили своє ревне бажання прогулятися до струмка й оглянути розарій та оранжерею. Цей стратегічно виважений військовий демарш не пройшов повз увагу дам, хоча з присутньої чоловічої половини ніхто його й не помітив.
Скарлет пирхнула сміхом, побачивши, як трьох кавалерів під приводом оглядин знайомих усім з дитинства об’єктів виводили поза межі дії її чарів, і стрельнула поглядом на Ешлі - чи помітив він, що сталося. Але він перебирав у пальцях крайчик поясу Мелані й усміхався до неї. Біль стиснув серце Скарлет. Вона ладна була вчепитися нігтями в це блідаве личко і роздряпати його до крові.
Відводячи очі від Мелані, Скарлет перехопила погляд Рета Батлера, що стояв трохи збоку й розмовляв з Джоном Вілксом. Він явно спостерігав за нею і в цю мить розсміявся їй просто в вічі. Гнітюча підозра виникла в неї: цей чоловік, якого не приймають у порядних домах, єдиний з усіх знає, що криється за її відчайдушною веселістю, і це знаття сповнює його якоюсь зловтіхою. Вона б і йому залюбки роздряпала обличчя.
“Тільки б перебути півдня,- думала вона,- а там дівчата підуть нагору відпочити, щоб набратися сил на вечірній бал, і я тоді підстережу внизу Ешлі. Він не міг не завважити, який успіх я сьогодні мала”. І вона стала заспокоювати себе іншою надією: “Йому, звичайно, треба було виявляти уважність до Мелані, адже вона йому родичка, а що ніхто на Мелані й не дивиться, то він і підсів до неї, щоб їй не довелося бути весь час самою”.