- Нічого,- відказала вона.- Я вас почекаю. Тут якраз холодок і так гарно.
Він гайнув через галявину і зник за будинком, а вона залишилася сама під шелестким віттям дуба. Зі стаєнь один за одним виїжджали верхи чоловіки, за ними, також верхи, поспішали їхні служники - негр и. Повз Скарлет промчали брати Манро, на прощання махнувши їй капелюхами, з гиканням пронеслися Фонтейни й Калверти. Четверо Тарлтонів проїхали на своїх конях зовсім поряд, і Брент прокричав:
- Мати віддає нам своїх коней. Е-ге-гей!
Копита збили траву, і ось уже вершників не стало, і вона знов лишилася на самоті.
Здавалося, що цей білий будинок з високими колонами теж даленіє від неї і гордовито відсторонюється. Він уже ніколи не стане її домівкою. Ешлі вже ніколи не перенесе її через цей поріг, як свою молоду. Ой Ешлі, Ешлі! Що я наробила? У глибині її душі, десь там під шаром ображеного самолюбства й холодного розрахунку, щось боляче зворухнулося. Дорослість прокидалася в Скарлет, і ці почуття були набагато дужчі, ніж її марнославство та егоїстичні примхи. Вона кохала Ешлі й розуміла, що кохає його, що ніколи за ним так сильно не тужила, як у цю хвилину, коли Чарлз зникав за поворотом посиланої жорствою алеї.
РОЗДІЛ VII
За два тижні Скарлет стала дружиною, а ще за два місяці й удовою. Доля не забарилася звільнити її від тих пут, які вона накинула на себе з таким поспіхом і такою легковажністю, але безтурботні дні її дівочої пори минулися вже назавжди. Услід за шлюбом прийшло вдівство, та за ним звістувало свій прихід, на велику прикрість Скарлет, і материнство.
Коли вона згадувала опісля останні дні квітня 1861 року, в пам’яті у неї ніколи не поставало ніяких деталей. Час і події миготіли одні за одними, переплітались у кошмарне видиво, в якому не добереш ні сенсу, ні ладу. Провали у споминах про ці дні вона пронесе до останку свого віку. Особливо туманно пригадувався проміжок між її згодою на шлюб з Чарлзом та самим весіллям. Два тижні! Такі короткі заручини немислимі були в мирний час. Пристойність вимагала, щоб вони тривали з рік або хоч півроку. Але Південь охоплювало полум’я війни, події проносились швидко, наче гнані ураганним вітром, і повільний плин розміреного життя лишився десь у минулому. Еллен заламувала руки й благала Скарлет не квапитися з весіллям, добре все зважити. Однак Скарлет була затята й глуха до материних слів. Вона хоче заміж! І то швидко. За два тижні.
Дізнавшись, що весілля Ешлі пересунули з осені на перше травня, щоб він міг приєднатися до Ескадрону, тільки-но постане в цьому потреба, Скарлет призначила дату свого весілля на день раніше, ніж його. Еллен протестувала, але Чарлз, пориваючись чимшвидше вступити до легіону Вейда Гемптона в Південній Кароліні, почав умовляти її з незвичним для нього красномовством, а тут ще й Джералд виступив на боці молодих. Він був охоплений воєнною гарячкою, його тішило, що Скарлет зробила добру партію, та й взагалі, як на нього, не було підстав ставати насупроти молодечого кохання в часи війни. Збита з плиту Еллен кінець кінцем поступилася, як поступалися й інші матері на всьому Півдні їхній колишній дозвільний світ пішов шкереберть, і всі їхні прохання, благання й поради виявились ні до чого перед владними силами, що волокли їх за србою.
Південь упивався ентузіазмом і вояцьким запалом. Усі знали, що перший же бій покладе край війні, і кожен юнак поспішав завербуватись, поки війна ще не скінчилася, поспішав одружитися зі своєю нареченою, перше ніж вибереться до Вірджинії громити янкі. В окрузі справляли десятки весіль, і ніхто не мав часу журитися перед розлукою - всі були надто заклопотані й збуджені, на серйозні роздуми чи сльози просто не ставало місця. Дами шили уніформи, плели шкарпетки, скручували бинти, чоловіки вправлялися у військовій муштрі та стрільбі. День у день через Джонсборо проходили ешелони, прямуючи на північ до Атланти й Вірджинії. Добірні частини громадської міліції милували око мундирами, в яких переливалися яскраво-червоні, голубі й зелені барви, декотрі невеликі загони були в домотканій одежі та єнотових шапках, інші й узагалі без форми, а просто в добротних сукняних штанях і тонких полотняних сорочках, але всі були недо- мупггровані й недоозброєні, страшенно збуджені й гамірливі, неначе вибиралися на гулянку. Видовище цього вояцтва викликало паніку серед місцевих юнаків, чи не скінчиться війна ще перед тим, як вони доберуться до Вірджинії, тож вирішили відправляти Ескадрон якомога швидше.