Тож на весіллі Ешлі вона мало не цілу ніч протанцювала, як у тумані, механічно говорила якісь слова, усміхалася, невідь чого дивувалася нетямущості людей, які вважали її щасливою молодою і не бачили, що серце у неї розбите. Хоча це й добре, що не бачили!
Коли над ранок Мамка допомогла їй роздягтись і пішла собі, а Чарлз соромливо показався з гардеробної, остерігаючись, чи не доведеться йому й другу ніч провести у мулькому кріслі, Скарлет раптом зайшлася плачем. Вона так ревно плакала, аж урешті Чарлз забрався в ліжко до неї і спробував її заспокоїти, плакала мовчки, поки не стало сліз і кінець кінцем, тихенько схлипуючи, заснула, злігши на його плече.
Якби не війна, то молодята по шлюбі цілий тиждень роз’їжджали б з візитами по всій окрузі, влаштовувалися б пікніки й бали на честь двох молодих подруж, а після того вони вирушили б у весільну подорож до Саратоги чи Байт Салфора. Якби не війна, Скарлет справили б нові сукні для третього, і четвертого, і п’ятого дня - в них вона з’являлася б на прийомах, влаштовуваних задля такої нагоди у Фонтейнів, Кал вертів і Тарлтонів. Але тепер не було ніяких прийомів і весільних подорожей. За тиждень по весіллі Чарлз поїхав, щоб пристати до частини полковника Вейда Гемптона, а ще через два тижні відбув і Ешлі з Ескадроном, і вся округа осиротіла.
За ці два тижні Скарлет ні разу не бачила Ешлі наодинці, і навіть слівцем з ним не перемовилась віч-на-віч. Навіть у ту страшну хвилину розставання, коли він завітав до Тари дорогою на станцію. Бо ж попідруку з ним стояла Мелані, стримана й урівноважена, як то й годиться заміжній жінці. А крім того, всі мешканці й обслуга Тари - і чорні, й білі - висипали надвір провести його на війну.
Мелані сказала:
- Ти повинен поцілувати Скарлет, Ешлі. Вона тепер моя сестра.
І Ешлі нахилився до неї й доторкнувся холодними устами до її щоки; обличчя у нього було стягнуте й напружене. Поцілунок цей ледве чи врадував Скарлет, адже припав він їй з ласки Меллі. Сама Мелані, однак, мало не задушила Скарлет в обіймах, коли прощалася.
- Неодмінно приїжджай до Атланти погостювати у мене й тітоньки Дріботуп. Голубонько, нам так хочеться, щоб ти приїхала! Ми прагнемо ближче запізнатися з Чарлзовою дружиною.
Протягом п’яти наступних тижнів з Південної Кароліни приходили від Чарлза листи, сповнені запалу й сором’язливої любові, планів на майбутнє, коли війна буде вже позаду, і ревного бажання вчинити на полі бою щось героїчне на честь Скарлет та схиляння перед його командиром Вейдом ГеМптоном. А на сьомий тиждень прийшла телеграма від самого полковника Гемптона, а за нею і лист з висловами глибокого співчуття. Чарлза не стало. Полковник сповістив би про його хворобу раніше, але Чарлз, вважаючи її несерйозною, не хотів турбувати рідню. Бідолашний хлопець не тільки обманувся в коханні, яким його, як йому здавалося, нагородила доля, але й не звершив вояцьких звитяг на полі бою. Помер він безславно й скоробіжно від запалення легенів, яке настало після кору, так і не встигнувши покинути тилового табору в Південній Кароліні.
У належний термін з’явився на світ Чарлзів син, якому, за поширеною тоді модою, дали ім’я батькового командира - Вейд Гемптон Гамільтон. Скарлет плакала з розпачу, дізнавшись про свою вагітність, і накликала на себе смерть. Однак носила вона дитину, майже не відчуваючи ніяких ускладнень, пологи пройшли дуже легко і одужала вона після них так швидко, аж Мамка нишком дорікнула їй, що благородним дамам слід трошки більше попомучитись. Скарлет не надто була прихильна до немовляти, хоча вміло це приховувала. Вона його не хотіла, всім єством протестувала проти його появи на світ, але коли воно таки з’явилося, їй важко було повірити, що це вона йому мати, що ця дитина - частка її самої. .
Хоч фізично Скарлет оклигала після пологів за непрощенно короткий час, душею вона була пригнічена й недужа. Незважаючи на всі зусилля рідні й челяді, її похмурого настрою ніяк не вдавалося розвіяти. Еллен ходила повсякчас зажурена, і клопіт морщив їй чоло, а Джералд став частіше клясти, ніж звичайно, і привозив дочці з Джонсборо ні на що не придатні подарунки. Навіть старий доктор Фонтейн не знав, чим зарадити, коли виявилося, що його настоянка з сірки, меляси й трав не підносить життєвого тонусу Скарлет. Приватним чином він висловив Еллен міркування, що це через розбите серце молода вдова то робиться дратливою, то впадає в апатію. Але Скарлет, якби мала охоту зізнатися, сказала б їм, що причина зовсім інша й набагато складніша. Бо саме цілковита нудьга і ярмо материнства, а над усе втрата Ешлі - ось що гнітило їй душу.