Зараз вони всі почнуть танцювати - всі, окрім неї та старих дам. Усі розважатимуться, окрім неї. Вона побачила Рета Батлера, що стояв унизу біля лікаря, і перше ніж вона встигла надати своєму обличчю байдужого виразу, один кутик його рота насмішкувато опустився вниз, а одна брова звелася вгору. Скарлет виставила підборіддя й одвернулася вбік, коли це раптом почула своє ім’я, вимовлене з колоритним чарлстонським акцентом, що вирізнявся серед інших голосів.
- Місіс Чарлз Гамільтон - сто п’ятдесят доларів у золоті.
Натовп ураз притих від того, що було названо таку суму й згадано це ім’я. Скарлет, страшенно вражена, не могла й ворухнутись і далі сиділа, спершись підборіддям на руки й широко розплющивши очі. Погляди всіх звернулися до неї. Вона побачила, як лікар нахилився з помосту й щось прошепотів Ретові Батлеру. Мабуть, казав йому, що вона в жалобі й не може брати участь у танцях. Рет Батлер у відповідь лише незворушно стенув плечима.
- Може, ви котрусь іншу з наших красунь виберете? - запропонував лікар.
- Ні,- чітко промовив Рет, недбало розглядаючись по залі.- Місіс Гамільтон.
- Я ж кажу вам: це неможливо,- повторив уже роздратовано лікар.- Місіс Гамільтон нізащо…
Несцодаваио Скарлет почула чийсь голос і лише за хвильку здогадалася, що він належить їй самій:
- Ні, я згодна!
Скарлет схогшлася з місця, серце її так шалено билося, аж вона злякалась, чи не підкосяться під нею ноги, билося від неймовірного збудження, що от знову загальна увага звернена на неї і вона найжаданіша з усіх, а головне - що вона знову зможе танцювати.
- Та й нехай! Нехай собі що хочуть, те й кажуть! - шепотіла вона, пройнята п’янким шалом. Вона гордо закинула голову і вийшла з-за лотка, постукуючи підборами по підлозі, мов кастаньєтами, й широко розкриваючи чорне шовкове віяло. Сповнене неймовіри обличчя у Мелані, осудливі обличчя у матрон, заздрі - у дівчат, захоплені погляди у військових - усе це тільки промайнуло в неї перед очима.
А потім вона опинилась посеред зали, і Рет Батлер проходив до неї крізь натовп, з цими своїми глузливо скривленими устами. Але їй було до цього байдуже - нехай би він був хоч і сам північанський Лінкольн! Найважливіше - що вона знов танцюватиме. Що вона поведе першу кадриль. Скарлет зробила реверанс і мило всміхнулася Ретові, а він уклінно схилився, приклавши руку до плісованої сорочки. Ошелешений попервах Леві поспішив зняти напруження й вигукнув:
- Всіх прошу стати у пари - вірджинська кадриль!
І оркестр гримнув найкращу з усіх танцювальних мелодій - “Діксі” !.
*
- Як ви посміли так виставити мене на показ, капітане Батлер?
- Але, люба місіс Гамільтон, ви ж ревно цього бажали!
- Як ви посміли вигукнути моє ім’я на всю залу?
- Ви могли й відмовитись.
- Але… я мусила погодитись заради Справи Півдня.. Я не могла думати лише про себе, коли ви запропонували таку велику суму в золоті. Перестаньте сміятись, на нас усі дивляться.
- Вони однак дивитимуться. І облиште переді мною ці балачки про Справу Півдня. Ви хотіли потанцювати, і я дав вам таку нагоду. Ця прохідка, здається, остання фігура кадрилі?
- Так. Мені й справді треба посидіти й передихнути.
- Чому? Хіба я наступив вам на ногу?
- Ні, але вони перемиватимуть мені кісточки.
- Невже це вас так турбує? Справді?
- Та, знаєте…
- Ви ж не скоїли ніякого злочину, хіба не правда? То ви не танцюватимете вальсу зі мною?
- Якби моя мама коли-небудь…
- Ви й досі тримаєтесь за мамин фартух.
- У вас огидна манера - робити з чесноти несосвітенну дурість.
- А чеснота - це і є дурість. Невже вас обходять людські пересуди?
- Ні, але… Краще облишмо цю тему. Хвала Богові, починається вальс. Кадриль мені щоразу дух забиває.
- Не ухиляйтесь від моїх запитань. Хіба вам не байдуже, що про вас скажуть інші жінки?
- Ну, коли вже ви так хочете приперти мене до стіни, то знайте: мені байдуже! Але зважати на те, що про тебе кажуть,- треба. Хоча сьогодні я махнула на це рукою.
- Бравої Ви починаєте думати самостійно, а не так, щоб покладатися на чужі думки. З цього починається мудрість.
1 Пісенька популярного пісняра-конфедерата Д. Еммета (1859), автора й пісні “Старий Ден Такер”. Слово Діксі поширилося на Півдні як збірна назва південних штатів.
- Але ж…
- Коли вас будуть так обмовляти, як мене, ви зрозумієте, як мало це важить. Ось тільки подумайте: у Чарлстоні мене в жодному домі не приймають. Навіть мій внесок у нашу праведну й священну Справу неспроможний скасувати цю заборону.