— І з уст твоїх злітає правда. Говори! — Полель вмовк.
І Мальва легко розплющила очі. Навпроти стояли інші — голубі-голубі, аж прозорі, але дуже теплі та добрі.
— Прокинулася? Ласкаво просимо у світ Оранти, дівчино безсмертна! Так, ти ж безсмертна, я не помилився? Як тебе звати?
Він допоміг їй сісти. Вона вдихнула на повні груди, тоді видихнула. Дихалося легко.
— Мене звати Мальва. — Слова поки давалися важко. Язик наче забув, як воно — добувати звуки. — Так. Я утікачка. Зі світу темних утекла. Мене хотіли силою заставити випити з Чорнобогової чари. І тому я втекла. Я не хочу ставати темною. Будь ласка, не вертайте мене назад. Дякую, Полелю, що врятували! То як сказав твій брат: хто має застрелитися — не втопиться?
Полель усміхнувся. Він так і знав, дівчина від початку їх чула. Усю розмову з першої хвилини перебування у цьому світі.
— Приємно познайомитися. Сильна дівчино Мальво, втікачка з Темного світу. Панна Мальво. Яке чарівне ім’я. Сонячне і тепле.
Полель допоміг Мальві сісти. Тоді вона спробувала звестися на ноги та роззирнутися. Зробилося трохи недобре від різкого вставання. Полель це помітив. Захитав скрушно головою, тоді звідкись дістав широку квітчасту верету, накинув на неї:
— Це щоб прикрити твою наготу. Не те щоб мені було неприємно на тебе дивитися, скоріше, навпаки, бо ти прекрасна, та мій брат… Ну, ти ж його чула. Я скоренько збігаю до хати, знайду тобі вдяганку. Сподіваюся, брат нескоро повернеться. Він розтелепа ще та. Даю слово, що він кудись переховав стрілу, і тепер півдня буде згадувати, куди. І ще одне: не роби різких рухів, о чудна дівчино Мальво. Після пережитого потрібен час, щоб відійти. Ти справжнє диво, Мальво, — останні слова він сказав, напевно, для себе, бо вони ледве прошелестіли устами, та Мальва почула.
Натомість відразу по них прогуділи й інші:
— О, маєш, йолкі-матолкі! Хтось отямився, поки я туди-сюди бігав, — взявши руки в боки, перед ними стояв войовничий Лед. Чорні очі, наче земля, довге темно-русяве волосся, зібране у вузол на потилиці, рідка борідка, яка б мала додавати хлопцеві літ і мужності, сорочка з войовничим узором (у тому Мальва вже навчилася розбиратися завдяки читанню на ніч Тестаменту), широкий шкіряний пояс, який теж був щедро помережаний узорами. Бракувало хіба меча на поясі та за плечима колчана зі стрілами. І готовий воїн. Погляд гострий, стрімкий, та разом з тим теплий і добрий.
— Ну, йменням Сварожого кола і так далі, мала! — очевидно, це вітання було адресовано їй, і в голосі чулася образа. — Ти мене навмисно спровадив, брате, щоб я тобі не заважав дівку клеїти, так, йолкі-матолкі? І де, скажи-но, ділася моя стріла? У жодному з моїх сховків її нема… Ну?
— Я не знаю, братіку! Чесно. Ще раз добре перетруси всі свої сховки, бо щось ти надто скоро вернувся. І я тебе нікуди не відправляв, не знаю, що ти там собі надумав. Панна Мальва — безсмертна, як ми з тобою і думали. Тому так швидко прийшла до тями. А ти не радий? І, до речі, нашу розмову вона всю чула. Просто з ввічливості не стала нас перебивати. Ви тут ближче знайомтеся, а я піду пошукаю для панни Мальви одяг. Не буде ж вона у вереті по світу нашому ходити.
— Ну-ну, — невдоволено бурчить Лед. — Іди вже, провокаторе, іди. Йолкі-матолкі. Обіцяю, я її не їстиму. Вже геть монстра з мене зробили.
5. Правда — жінка в білому…
Мор стояв на березі Мертвої ріки. Вже не пригадує навіть, коли востаннє спав. І не хотілося зовсім. Його онука мертва. Намагався прийняти це та змиритися. А ще мусив зрозуміти, де знайти правильні слова, якими мав повідомити сину про смерть його доньки. Мара, певно, вже знає. Вона, Мара, мала забрати душу онуки. А коли й вона досі нічого не знає? Бо що відбувається з душами тих, кого ковтає вода Мертвої ріки, достеменно невідомо. А може, просто Мара не поспішає до нього з прокляттями та дошкульними звинуваченнями, бо жаліє? Що ж… І на тому спасибі, жінко!
Давно не відчував такого болю. Не знав, що настільки прив’язався до дівчини. Обурювався через її витівки, лютився, коли вона його не слухала, скаженів, якщо робила по-своєму, казився навіть, коли хитрувала… А в глибині душі чесно тішився. Бо вона була схожа на нього — бунтарка з першого кроку і першого слова. Такі стають великими безсмертними, а не простими виконавцями волі великих.
Був певен, що рано чи пізно вони б таки зблизилися і він би розповів їй, як крав з бібліотеки свого батька заборонені книги, як читав їх наодинці, заховавшись у той самий сарай, поблизу якого завжди було болітце, куди чкурнув проклятий. У тому сараї завжди було безпечно, бо строга заборона заходити туди без дозволу діяла категорично на всіх, крім Морока, старшого сина темного Правителя. Це було чудне місце, і він хотів, щоб Мальва про нього знала… Обов’язково якось би дізналася.