Були такі, що тільки ствердно кивали і все. Бачила, відчувала — хвороба повернеться через декілька років, бо людина не зміниться, але тоді вже буде надто пізно.
І коли маленька семимісячна Мальвочка стиснула Горпинин пальчик своїм кулачком, вона раптом побачила те, чого досі осягнути не може. Та дитина була найбільшим світлом, яке їй доводилося коли-будь бачити в людині, навіть у святенниках у монастирях, у тих, хто більшу частину свого життя проводив у безконечних молитвах і вмів зцілювати душі словом. І водночас дитина мала в собі стільки ж темного. Темрява була напрочуд глибока, що коли надто довго занурюватися в неї, то можна пропасти. На очі наверталися сльози. Колись її онуці доведеться робити вибір, вибір між тими двома світами, що поки що мирно спали всередині маляти. Як кажуть гуцули — одна сторона «жасна», друга — «красна». І від неї, бабусі малого янгола, і від батьків, і, можливо, від тих, хто приніс ту дитину в світ теперішній, також залежало багато, залежало те, на якому боці захоче залишитися Мальвочка.
Горпина щоранку молилася двічі, двічі складала руки, складала їх по-різному — молилася до неба і молилася до землі. Жінка стояла навколішки на маленькому горбику за городом. Вона майже кожного дня зустрічала тут сонце. Навіть у дощову погоду, в сніговії, коли небо було повністю закутане хмарами, знала — коли воно сходило, відчувала це. То наче всередині тебе щось вмикалося і зачинало гріти. Жінка простягнула дві руки до неба, задерла догори голову і зашепотіла слова прадавньої молитви, може, не все мовлене вона розуміла, але ті слова звучали так сильно й мудро, що несила було сумніватися в них. Сонце зійшло. Горпина вклонилася йому. Тоді молитися йшла до хати, до Христа, до образів, до Матері Марії. Хрестилася на образ Матінки Божої, складала перед собою побожно й покірно долоні, опускала долі голову і змовляла церковні молитви, і лиш тоді йшла до роботи. Так її навчила мама, а ту — її мама…
А сьогодні їй наснився дивний сон. Після молитви згадала його. Дивний край, де є велика вода, може, море, і скеля висока над водою. Її онука стоїть на тій височенній скелі і тримає в піднятих до Сонця руках дві кулі — в одній світиться білим сяйво, в іншій — чорний туман вирує в коловороті. Над головою блукають важкі перисті хмари. А її онука вагається, не знає — до якого берега пристати. Раптом у небі з’являється веселка, незвичайна, небарвиста, а сплетена тільки з одної барви та її відтінків. Із зеленої.
Горпина після молитви встала з колін, підійшла до маминої скрині, де тримала нехитрий та дорогий серцю скарб — рушники, сорочки, обруси, відчинила. Підняла вишитий чорним та червоним свій весільний рушник, що власноруч вишивала на щастя та вишила на долю і тільки для себе. Під ним лежала тоненька зелена стрічка. Пригадала той день, коли Мальва у п’ять років заблукала у їхньому лісі і таки зуміла вибратися з нього, принісши з собою цю стрічку. Горпина провела по ній пальцями. Стрічка не була простим куснем тканини, знала це. Прийшов час повернути її Мальві.
16. Ми і я
З’ява сина Сварожого, оберіг, розповідь мами про дивну Жінку-Птаху, ключ-варган, вміння бачити слова — це все відбувалося в житті Мальви водночас і надто стрімко, і разом з тим — вчасно. Якщо вона і незвичайна, тобто в чомусь особлива дитина, то хтось дуже мудрий, щоб тіпа галімо не випендрювалася, «зробив» її такою, якою вона зараз є, тобто дав на виховання теперішнім її мамі та татові. Дивилася ніжно вранці за сніданком на своїх батьків, і її розпирала гордість, що вони у неї такі — люблячі.
Згадувалося завжди тільки хороше. З нею ніколи ж просто не було. Добре це знала.
Пригадалося дитинство. Коли тільки-но почала розмовляти, сама того не пригадує, тато переповідав, то замість особового займенника «я» називала себе особовим займенником «ми». Так і говорила: «Ми — пішли», «Ми хочемо їсти». Батьків це трохи бентежило. Дільничний педіатр заспокоювала — прийде час і дитина сама змінить «ми» на звичне «я», а поки що не варто дратуватися чи нервувати через це. З донькою ж все гаразд — добре росте, здорова, немає уявних друзів, всі — справжні, жодних психічних розладів, гарно розвивається, бешкетує, як усі діти, хитрує, як усі діти.